Дійсно, серед 6 тисяч євреїв Бершаді наприкінці XIX ст. було від 2 до 6 передплатників російськомовного єврейського щомісячника «Восход». В 1912 р. тільки один житель Бершаді виписував щоденну газету «Хацфіра».
Після вбивства в 1881 р. царя Олександра II терористом єврейського походження Гриневецьким по країні прокотилася хвиля інспірованих або стихійних єврейських погромів, яка дійшла й до Бершаді.
У квітні 1882 р. тільки козацькі патрулі змогли спинити натовп агресивно налаштованих селян кількістю до кількох тисяч осіб. Тоді ж влітку були спроби ініціювати побиття євреїв, але вчасно попереджені.
Наступного року в Бершаді сталася велика пожежа, в результаті чого містечко майже все вигоріло.
За рішенням уряду євреїв змусили селитися в чітко встановлених місцях, внаслідок чого багато їх переселилося тоді в Бершадь з Киріївки. Саме тоді в Бершаді поселився й навчався в єврейській школі – хедері – Йосеф Афонович (1877, с. Велика Киріївка – 1937, Тель- - Авів), в майбутньому один з керівників та ідеологів партії «Гапоель хацайр», редактор журналу з такою ж назвою, один із творців та керівників ізраїльської профспілки Гістадрут й банку «Гапоалім», яким він керував до кінця свого життя.
Події Української національної революції та громадянської війни 1917-1921 рр. серйозно вплинули на життя бершадських євреїв. В верхній частині Бершаді, яка називалась «Єрусалимка», був створений загін самооборони на чолі з Моше Добровенським.
Під час австрійської окупації 1918 р. цей загін був розпущений. Пізніше він був відтворений та брав участь у захисті Бершаді від можливої польської окупації.
14 березня 1919 р. в Бершадь ввійшли війська Директорії. 9 учасників загону самооборони загинули, у тому числі М. Добровенський, але масової розправи не було.
Тільки на початку літа 1919 р.
містечко зазнало погрому, організованого місцевими бойовиками. В серпні 1919 р.
чергове насилля сталося під час вступу до міста галицьких частин. Одразу по тому до Бершаді вдерлися денікінці, які вчинили тут найбільший погром. Всього протягом 19191920 рр. в Бершаді загинуло близько 150 євреїв, багато з них залишило містечко. Община врятувалася, виплачуючи кожній черговій владі значні суми контрибуції. В 1920 р.
багато бершадських євреїв нелегально виїхало до Ізраїлю. Після встановлення радянської влади в Бершаді з майже 9 тисяч жителів було близько 6-7 тисяч євреїв, тобто відсотковий склад тривалий час не змінювався – майже 70 % населення.
Відомо, що запропонована більшовиками система колгоспів першопочатково була скопійована з єврейських сільськогосподарських товариств – кібуців, в яких, до речі, усуспільнення засобів праці та майна було максимальним. Навіть харчувалися працівники кібуців не вдома, а централізовано. Така система, можливо, є ефективною для колишніх городян, які спробували осісти на невідому їм та освоювану землю, але в середовищі українського селянства ці експерименти прижитися не могли. Таким чином, голод 1932-1933 рр.
виявився страхітливою помилкою соціальної інженерії. Голодомор не міг оминути й єврейське населення нашого містечка, тож робити висновки про етнічну складову подій голодомору ні у якому разі не можна.
Особливо складним і страхітливим етапом в історії євреїв Бершаді стала друга світова війна. 29 липня 1941 р.
Бершадь була окупована німецькими військами й згодом передана окупантами під владу Румунії. Тут було створено гетто, до якого входило 12 про вулків та 337 будинків. Гетто не було обгороджено колючим дротом, однак вихід за його межі карався смертю.
Восени 1941 р. в Бершадське гетто депортували майже 20 тисяч буковинських та бессарабських євреїв. Бершадське гетто стало одним з найбільших у Трансністрії.
В першу зиму окупації під час епідемії тифу загинуло більше половини населення гетто. Помирало 150-200 чоловік в день. Тільки весною ці жертви були поховані в шести братських могилах.
Вимоги нацистів ліквідувати гетто так і не були виконані румунською владою, яка, навпаки, дозволила євреям з Румунії передавати сюди допомогу. В містечку були відкриті аптека, інфекційна лікарня, благодійна їдальня, дитячий будинок. Почала діяти школа з викладанням на румунській мові.
Згодом нова влада гетто ввела більш жорстокі порядки, особливо з 1943 р., коли в Бершаді розташувалося відділення гестапо.
Брали участь євреї й у комуністичному партизанському русі. В групу Л. Воскобійника входило 84 особи, М. Біндера – 45. Згодом Я. Таліс став комісаром партизанського з’єднання імені Леніна. Багато хто з євреїв-підпільників був страчений фашистською владою. В лютому 1944 р. гестапо розстріляло євреїв гетто, які допомагали партизанам. В березні 1944 р. було страчено ще 327 осіб, й серед них лідерів гетто – Шренцеля, доктора Флейшмана, Марчака, Шульмана та інших.
Бершадь була звільнена радянськими військами 14 березня 1944 р. На той момент у ній залишалося близько 2 тисяч місцевих євреїв, інші відступили в Чернівці чи на територію Румунії.
По війні в Бершаді в 1947 р. знов була зареєстрована єврейська релігійна община, й в 1948 р. відкрита синагога (равін Я. Ліпман).
В другій половині минулого століття чисельність єврейського населення нашого міста почала зменшуватися, в першу чергу у зв’язку з виїздом в Ізраїль та в інші країни. Особливо це стосується періоду перебудови. На сьогодні єврейська община Бершаді складає близько 70 осіб.
Насамкінець, хочу сказати ще про одну дуже важливу річ. Ми живемо у традиційному суспільстві, яке тільки й може бути сильнішим, як у своїй різноманітності. Я вважаю безглуздими і небезпечними явище побутового расизму чи взаємні спроби демонізувати народи. Так, в світі існує сіонізм як націоналістична політична течія, але так само є прибічники українського інтегрального націоналізму; так, серед заможних людей в Україні є євреї, але так само є українці чи росіяни, й якщо навіть одних більше, аніж інших, то це походить від обставин соціальних, історичних, суб’єктивних, все це не може накладатися на усіх без винятку представників того чи іншого етносу. Необхідно зберегти взаєморозуміння та повагу один до одного і до самих себе, й, звісно, пам’ятати свою історію та вчитися на її досвіді.
вранці -2…-4° 
