МИХАЙЛІВКА

Село, за версією місцевих краєзнавців, виникло у Х/І столітті. На місці, де зараз Михайлівка, були дрімучі ліси. А село названо на честь першого поселенця - Михайла, а на честь його брата Якуба назвали Якубівку, яка згодом стала одним поселенням з Михайлівкою.

За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район

Михайловка с.—расположено частью въ долині, а частью по склонамъ небольшйхъ холмовъ, вокругъ поміщичьяго пруда и даліе по лівому берегу р; Яланца, впадающей въ Бугъ. Къ Михайловкі приписано с. Якубовка, распо¬ложенное на противоположной правой стороні р. Яланца. Разстояніе отъ уізднаго г. Ольгополя 17 вер.; ближайшая железнодорожная ст. „Бершадъ" въ 16 вер.; ближайшая почт. ст. въ м. Песчаной въ 12 вер. Климатическія условія здоровыя; почва черноземная. До 1847 г. приходъ состоялъ изъ одного села Михайловки; образовалось оно, кажется, въ началі XVIII віка. Въ 1847 г. къ нему приписано с. Якубовка, раньше бывшее приписнымъ къ с. Романовкі съ начала настоящаго столітія. Есть указаніе, что въ 1777 г. с. Якубовка составляло самостоятельный приходъ. Православнаго насенія въ с. Михайловкі состоитъ 1234 д. об. пола и въ с. Якубовкі 514 д. об. пола, а всего въ приході 1748 д. об. пола; его составляютъ крестьяне-малороссы, занимавшиеся хлібопашествомь. До 1795 г. они были уніатами. Кромі того, въ приході живуть арендаторъ имінія римско-католикъ и два семейства евреевъ. Въ 1782 г. въ с. Михайловкі былъ построенъ на средства прихожанъ деревянный трехкупольный храмъ во имя св. Ап. Іоанна Богослова, съ деревянно же при немъ колокольнею. Храмъ етотъ разобранъ въ 1875 г., и матеріаль его употребленъ на устройство новаго храма. Нынъ существующій приходскій храмъ во имя св. Ап. Іоанна Богослова, деревянный, съ такою же при немъ колокольнею, построенъ въ 1877 году на містъ стараго храма на средства прихожанъ (10.000 р.). Въ приписномъ с. Якубовкі храмъ деревянный, трехкупольный, въ честь Рождества Пресвятыя Богородицы, построенъ на средства прихожанъ въ 1775 г.; при немъ деревянная колокольня, возведенная на средства прихожанъ въ 1880 году. Иконостасъ въ храмі древній, четырехъярусный, богатый різьбою и позолотою. Въ 1862 г. храмъ быль запечатанъ по крайней ветхости, а потомъ, по отремонтировавніи его въ 1863 году, опять открыть. Кладбищъ въ приході два: одно въ с. Михайловкі, а другое въ с. Якубовкі. Церковной земли: усадебной 5 ½ a дес, пахатной 55 ½ дес., сінокосной 23 дес. и подъ садомъ и пасікой 2 дес. 1940 кв. саж., а всего 86 дес. 1940 саж. Причтовыя постройки есть: домъ для священника ветхій, хозяйственный же службы и домъ для псаломщика возведены въ 1888 г. Церковно-приходская школа въ с. Михайловкі существуеть съ 1862 г.; поміщаетея въ собств. зданій, возведенномъ въ 1864 г. Въ с. Якубовкі школа грамоты существуеть съ 1898 г.; поміщеніе ея наемное.

Труды подольского епархиального историко-статистического комитета
Вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г

Михайлівка — село, центр сільської Ради, розташоване по обидва боки невеличкої притоки Південного Бугу — Яланця. Віддаль до районного центру 20 км, до найближчої залізничної станції Бершадь — 17 км. Населення — 1820 чоловік. Сільраді підпорядковане село Романівка.

В Михайлівці — центральна садиба колгоспу «Україна». У господарстві 4430 га землі, в т. ч. орної 3289 га. Тут вирощують зернові й технічні культури, розвинуте тваринництво м'ясо-молочного напрямку. Завершено будівництво великого водоймища з водяним дзеркалом близько 80 га.

В Михайлівці є середня школа, клуб, стаціонарна кіноустановка, дві бібліотеки, дільнична лікарня, аптека. Видається багатотиражна газета «Ленінським шляхом». Партійна організація налічує 60 членів КПРС. В селі б 43 комсомольці.

У роки Великої Вітчизняної війни в селах Михайлівці та Романівці діяла підпільна група під керівництвом С. Б. Чернеги. Уродженці Михайлівки — Герой Радянського Союзу П. Л. Лещенко, доктор технічних наук К. Р. Понько.

«Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р»

На правому березі Південного Бугу, між невеликими річками Мережанка, Яланець розмістилася села Михайлівка і Романівка. По обидва боки річки Яланець розмістилося село Михайлівка. 

Історія села. Село Михайлівка, як і Романівка, виникли в першій половині ХVI століття. Першими жителями цих сіл були селяни – втікачі з Волині та Галичини. Даних про виникнення і назву села Михайлівка не знайдено. Назва села Романівка походить від назви організатора козацького загону Ромашка, який в кінці XVII століття в лісах цієї місцевості організував загін селян – втікачів і розгромив стоянку турків. На цьому місці селянами – втікачами було засноване перше поселення, яке й назвали Романівкою.

В великій нужді жили селяни обох сіл до Великого Жовтня. В Михайлівці поміщиці Городянській належало понад 600 га землі, а 280 селянських дворів мали в своєму користуванні 480 га, тобто на один селянський двір припадало 1,8 га, але чимало було й таких селянських дворів, які мали в своєму користуванні 0,5 га і навіть 0,25 га (півморга). Кращі землі по обидві сторони села, ставок належали поміщикові, а селянські наділи були розташовані на окраїни, на горбах та ярах. Самі назви селянських полів свідчать про їх якість: «Сіножаті», «Ваканці», «Видумка» - так називалися селянські наділи. Більшості селянам свого хліба вистачало ледве до нового року, а з нового року і до нового врожаю доводилося на кабальних умовах позичати продуктів: хліб з разового помалу, кукурудзяну муку і картоплю. Більше половини селянських дворів були безкінні.

В таких умовах селяни не могли своєму господарстві звести кінці з кінцями і йшли найменувати до місцевих багатіїв та шукати заробітків в Бессарабії і на Херсонщині. Жили вони в великій нужді і темряві. Понад 80% населення були зовсім неписьменні, в школі навчалося не більше 30 – 40 дітей із 150 дітей шкільного віку.

На все село газети та журнали одержували лише піп та поміщик. Селянин – наймит за весь сезон заробляв в середньому 40 крб., це при умові, якщо його управляючий чи сам хазяїн передчасно за будь - яку провину не виганяв, не заплативши за пророблений час ні гроша. Заробіток такого наймита становив в місяць 5 крб., а за день 15 – 17 копійок.

Після більшовицького перевороту революція перейшла в громадянську війну. Минула ейфорія, почуття солідарності, масові зібрання та гарячі дебати 1917р. протягом наступних трьох років у запеклій безжальній війні, що супроводжувалась масовим терором та звірствами зчепилися претенденти за владу в Україні і всій колишній імперії, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління заступить старий устрій.

У 1918 р. в Михайлівку повернулася поміщиця Городянська, яка просила повернути інвентар, коні і воли. На селян наклали велику контрибуцію. Ініціаторів розділу панської землі нещадно сікли шомполами. В цьому ж році австро-німецькі окупанти спалили значну частину Лісничого, а також погрожували спалити Михайлівку.

Після вигнання австрійців (жовтень-листопад 1918 р.) через село проходили війська Петлюри і Денікіна. Жителі села потерпали від частих нападів місцевих банд Тютюнника, Заболотного і Матоли. Вони відбирали в селян одяг, продукти харчування, худобу.

В січні 1919 р. в м. Бершаді було створено підпільний партизанський загін із жителів м.Бершади і навколишніх сіл. В с.Кидрасівка стояв штаб Донських козаків, а згодом він переїхав у Михайлівку. За той період, що стояли в селі козаки наскоки банд були трохи припинились, а тільки но козаки від’їхали, банди знову почали свої дії.

В 1919 р. відбувся перший з’їзд рад н якому були представники від наших сіл. У вересні 1920 р. Ольгопільський повітовий комітет КП(б) України прийняв рішення про переведення повітового центру з Ольгополя у м. Бершадь. Про те, в 1922 – 1923 роках було знову створено Ольгопільський повіт. В селі діяли революційні комітети.

В 1921 р. була створена перша сільська рада. Першим головою сільської ради села Михайлівки був обраний інвалід імперіалістичної війни Коваль П. К. В цьому ж році було створено в селах комітети незаможних селян. Першим головою цього комітету в Михайлівці був Осичнюк С. Є.

В 1923 р. мирне життя жителів сіл почало по трохи налагоджуватись, селянське господарство відбудовуватись. Від органів радянської влади і від утворених кредитних товариств, селяни за невеликий процент одержували сортове насіння сільськогосподарський інвентар.
У грудні 1927 р. ХV з’їзд ВКП(б) звернув увагу на розвиток колективізації на селі. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза. Рішення про вступ до колгоспу селяни мали прийняти на зборах. Про те, місцеві партапаратчики і радянські активісти відкрито погрожували тим, хто відмовився вступати до колективного господарства.

Колективізація. В 1928 р. за ініціативою бідняків села Михайлівка Літинського Захара, Повторенка Самуїла, Опаристого Спиридона, Палагнія Григора, Німчука Авксентія, Тарахкала Семена та ін. було створено товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ), яке у 1929 р. було перетворено на сільськогосподарську артіль Кагановича. Головою було обрано Шийка Івана, а згодом досить ініціативного двадцятип`ятитисячника Глобу Миколу, а на початку 30-х років головою господарства став Літинський Захар.

Селян силоміць заганяли в новостворені господарства. Значна частина селян разом з худобою і реманентом втупила до колгоспу. Заможні селяни,яких називали куркулями не хотіли вступати до колгоспу. Хто чинив опір – відправляли на північ або до Сибіру. Так, кілька сімей жителів сіл Якубівка та Михайлівка опинилися в Росії. В архівах за 1931р. зазначалось, що до 90% жителів села вступили до колгоспу. 

Колективізація зруйнувала традиційні методи сільськогосподарського господарювання, перетворила найславетнішого хлібороба на жебрака. «Червоні мітли» дощенту вимітали селянські засіки. В жовтні 1932р. партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення, вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобській галузі. На Вкраїну прибула надзвичайна комісія на чолі з Молотовим, яка перевела республіку в надзвичайний стан. Головним репресивним заходом стала реквізиція насіннєвого продовольчого і фуражного фонду колгоспу.

У пошуках зерна партійні активісти обшукували кожну хату, залізали в колодязі, зривали підлогу. У селян відбирали не тільки знайдені зернові ,а й інші харчові припаси: картоплю, сало, буряки, соління і навіть сухарі. Ходили такі бригади в кінці 1932 р. по вулицях сіл Михайлівки та Якубівки. Шукали в коморах, льохах на горищі. Не соромились заглядати навіть в печі і під ліжка, а коли знаходили забирали все до останньої зернини. Не гребували одягом, який витягали із сундуків і скринь. Дуже старалися догодити владі активісти Рудик Іван, Чабан Іван, Повторенко Іван, Войтенко Ірина. Вони не звертали увагу ні на плач ні на прохання господарів. 

Голодомор. Перші жертви голодної смерті в селі появилися ще на початку 1933 р.в квітні –травні голод досяг вершин. Опухлі і виснажені від голоду люди ходили по сільських вулицях у пошуках їжі. Їли гнилу картоплю і буряки. Коли настало літо, збирали у великій кількості бур’яни, лободу, кропиву, калачики, листя липи і вишні та вживали в їжу. В ставу ловили скойки. Кожного дня помирало по п’ять, шість а то і більше чоловік. По вулицях їздили підводи і забирали померлих на кладовища. До голоду добавились ще й різні хвороби, були зафіксовані випадки захворювання на дизентерію. Помирали люди навіть від того, що наїлись зелених фруктів чи ягід або недоспілого зерна. Було зафіксовано три випадки людоїдства. Приблизно 350-400 чол. забрав голодомор в селах Михайлівка та Якубівка.

В 1934 р. після страшного голоду колгоспам була виділена продовольча позичка для годування тих, хто працював у сільському господарстві. Та на цьому злочини сталінського уряду проти народу не закінчились. Запрацював репресивний орган радянської держави, завданням якого було придушення опозиції, народного невдоволення, боротьба з класовим ворогом. Вітер часу покинув імперію зла і вона приречена оголошувати і видавати свої таємниці. Давно немає в живих тих односельчан, які пережили табори і тюрми і повернулися в село з жорстоким тавром «ворог народу». Багато сімей осиротила сталінська система. Скалецький Володимир Васильович, Дунаєвський Петро Варфоломійович, Тарахкало Софрон, Коваль Харитон Кузьмич, Драпак Костянтин - це жителі села, які загинули в застінках сталінських політтаборів. Реабілітовані посмертно Генеральною прокуратурою СРСР.

В кінці 30-х років сільське господарство України вийшло на рівень, який існував до початку колективізації. Колгоспний лад перетворювався на один з механізмів командно-бюрократичної системи і авторитарного режиму. Ще в 1932 р. в Якубівці появився перший трактор. Першим трактористом став Німчук Родіон, а в голодному 1933 р. він пересів за кермо першого автомобіля. Високими темпами розвивалася в цей час наука і культура, велика увага приділялась освіті і медицині.

В 1932 р. в Україні запроваджувалась єдина структура загальноосвітньої школи:
початкова - І - ІV класи
неповна середня - І - VІІ класи
середня - І -Х класи
Так, в 1932 р. в Михайліці початкову школу було перетворену на неповну середню (І- VІІ класи), а в 1939р. – семирічну школу реорганізовано на середню. В 1936р. на селі було відкрито дільничну лікарню. В 1940р. колгоспи сіл Михайлівки та Якубівки обслуговували три автомобілі та сім тракторів Лісниченської МТС.

Велика Вітчизняна Війна. За словами очевидців німецькі війська надішли в село з півдня, тобто з села Берізок. Сильної перестрілки в селі не було, тільки чулися поодинокі гарматні постріли. Фашисти в селі довго не перебували. З кінця липня 1941 р. по березень 1944 р. в селах району хазяйнували румунські окупанти, які забирали в селян худобу, хліб, і вивозили до Румунії і Німеччини. Знищили обладнання сільської школи, спалили всі книги з бібліотеки, закрили сільський клуб. Школу десятирічку було також закрито, а залишено тільки початкову школу в якій вивчали румунську мову і Закон Божий. Так, було закрито лікарню і аптеку .а в цих приміщеннях поселили румунську комендатуру.Всюди румуни водили свої порядки. Були такі установи і в селі – примарія, а в районі - притура, а весь край між Бугом і Дніпром називали Трансністрією. Люди не могли миритися із терором і сваволею.

Розгорталася проти окупантів боротьба, створювались партизанські загони, підпільні групи. Поблизу села в районі хутора Сталінки (нині хутір Партизанський) був створений партизанський загін, яким командував Печений . У цьому ж загоні діяли жителі Михайлівки - Німчук Вадим, Опаристий Іван, Повторенко Іван. Вони виконували різні доручення командира партизанського загону, розповсюджували листівки і зведення Радянського Інформбюро. Завдяки їм жителі сіл знали правду про те, що діялося на фронтах. Ще з самих перших днів війни жителів сіл Михайлівка та Якубівка пішли на фронти Великої Вітчизняної війни. 

За весь період з 1941 по 1945 р. було мобілізовано на фронти 460 жителів села, з них 208 не повернулися. Їхні імена викарбовано на граніті пам’ятника полеглим односельчанам. Серед них ім’я Героя Радянсько Союзу – Лещенка П., уродженця с.Михайлівки. За успішне форсування Дніпра в районі Києва і закріплення плацдарму на західному березі, що дало змогу нашим військам широким фронтом форсувати річку і звільнити столицю України – м. Київ, командиру стрілецької роти старшому лейтенанту П.Л.Лещенку було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. В одному із запеклих боїв, вже після звільнення Києва Лещенко був смертельно поранений і помер від ран 29 жовтня 1949 р, похоронений в с.Велика Вільшанка на Київщині.

Визволення. 14 березня 1944р., коли війська ІІ українського фронту звільнили рідне село. Очевидці розповідають, що в цей день біля школи розташувались відступаючі німецькі війська. Фашисти були дуже виснажені, голодні, напівбосі напівроздягнені, просили в місцевого населення їжу та одяг.
Відбудова народного господарства. З Перемогою в село поверталися воїни - фронтовики, і відразу ж бралися до роботи. Малосніжну зиму 1945р. змінило посушливе літо 1946 р.: зимові та ярі культури майже цілком загинули. Неврожайного 1946р. для України був установлений великий хлібозаготівельний план, який становив 300 млн. пудів зерна. На фоні неврожаю 1946 р. розпочався масовий падіж худоби. Катастрофа насувалася і на Михайлівку. Розпочався новий голод. Люди, як і в 1933 р., їли бур’яни, кору і листя дерев, дрібних гризунів. Багато жителів села в 1947 р. стали жертвами голодної смерті.

У досить складних і суперечливих умовах почалася відбудова народного господарства України. На початку 50-х р. поступово почало підніматися сільське господарство. Зросла врожайність зернових культур. Значно зросли доходи колгоспів, почала зміцнюватись економічна база колгоспів. На цей час в колгоспах зводять нові приміщення тваринницьких ферм і майстерень.
В 1954 р. в с.Якубівці було збудовано новий клуб на 200 місць з кімнатами для гурткової роботи і бібліотекою. Цього ж року в с.Михайлівка було відкрито новозбудований сільмаг і радіофіковано обоє сіл.

В 1955 р. відбулися загальні збори колгоспників сіл Михайлівка і Якубівка. На порядку денному цих зборів стояло питання об’єднання двох господарств в одне. Більшість колгоспників проголосувала «за».
Так, колгоспи «Шевченка» с.Якубівки і «Кагановича» с.Михайлівки було реформовано і створено новий колгосп «Булганіна». В 1956 р. до новоствореного господарства було приєднано колгосп «Фрунзе» с.Романівки.

7 липня 1957 р. на зборах колгоспників постало питання про з’єднання двох сіл в одне. Так, с.Якубівка було приєднане до Михайлівки, яке стало носити назву Михайлівка. 28 листопада цього ж року було розформовано Ольгопільський район, частина сіл відійшла до Чечельницького. А друга – до Бершадського району, серед яких була і Михайлівка.

В 1960 р. село було електрифіковано. В цей час розпочато будівництво нового приміщення школи, яке було відкрито в 1963 р. На основі всіх галузей громадського господарства зросли натуральні і грошові прибутки колгоспу та купівельна спроможність колгоспників.

Для охорони здоров'я трудящих села та надання допомоги хворим ще в 1927 році була відкрита медамбулаторія, а з 1935 року вона була перетворена в дільничну лікарню, яка обслуговує населення навколишніх сіл, тоді як до революції населення не мало можливості одержати будь-яку лікарську допомогу. Зараз лікарня значно розширена, де працює понад 30 осіб медичного персоналу.

В селі до 1917 року була лише церковно-приходська школа, де навчалось 30-40 учнів. В 1932 році початкова школа в селі була перетворена в семирічну, а в 1939 році – в середню