За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Гайсинський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район
Дяківка — село, центр сільської Ради, знаходиться за 42 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Джулинка — 25 км. Населення — 1059 чоловік.
У селі розташована центральна садиба колгоспу їм. XX з'їзду КПРС. За ним закріплено 2371 га землі, в т. ч. 2042 га орної. Виробничий напрям господарства — зернові, технічні культури та м'ясо-молочне тваринництво. За високі показники у вирощуванні сільськогосподарських культур бригадира тракторної бригади Г. І. Волинського і доярку Г. М. Малу удостоєно ордена Леніна.
В селі є восьмирічна школа, сільська та шкільна бібліотеки, будинок культури; фельдшерсько-акушерський пункт.
Партійна організація села об'єднує 34 комуністи, комсомольська — 67 членів ВЛКСМ.
Село засноване 1730 року. Під час Великої Вітчизняної війни на його території діяла підпільна група під керівництвом І. К. Кириченка, до складу якої входило 16 чоловік.
Уродженцю села О. М. Чухнюк за самовіддану працю у Московському товарно-паровозному депо в роки Великої Вітчизняної війни присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
«Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р»
Село Дяківка розташоване на південному сході Бершадського району, на межі Вінницької, Черкаської, Кіровоградської областей. До кінця 18 сторіччя Правобережна Україна залишалась в складі Речі Посполитої. ЇЇ територія поділялась на чотири воєводства: Київське, Волинське, Подільське і Брацлавське. Землі на яких, утворилося село Дяківка в 1730 році, належали до Уманського повіту Брацлавського воєводства. Засновником села був дячок з м. Умані на прізвище Сугак, який поволі ясновельможного графа Селазія Потоцького проживавшого в м. Умані, одержав грамоту як вірний хлоп, шляхетно заслуживший землю для поселення на землях графських.
З літа 1730 р. на хуторі Сугака, почали поселятися бідні селяни з Неміровського іменія Потоцького та збіглі селяни з Подільського та Київського воєводств. Першими поселенцями були родини Сиваків, Бондаренків, і Загоруйків. Кількість дворів швидко почала зростати. По лівому і правому березі річки виникали хуторки — Сивачівка, Загоруйківщина, Черкащина, які і утворили село Дяківку.
В дирекції на землю, що була дана в 1760 році графом Потоцьким на ім”я священика Євстратія Мизонського говориться, що церква була побудована в с. Дяківці на честь Пресвятої Богородиці, деревяна, мало вмістима, яка 11квітня 1853 року згоріла під час великого пожару в с. Дяківці. Внаслідок неймовірно важких матеріальних умов в 1890 році 20 сімей переселилося в Томську Губернію.
В селі Дяківці в 1760 році рахувалося 1503 жителі, 483 двори.Вони володіли 1096 десятинами землі,що була записана за господарствами.Щорічно селяни орендували по 2-3 десятини панської землі на кожний двір. В 1862 році в селі була побудована церковно-приходська школа, на сході села селяни підняли питання про будівництво церкви і сходка вирішила і церква була побудована і відкрита у другій половині вересня 1863 році.Церква мала 67 десятин 116 сажнів землі,з них 39 десятин 2007сажнів були в польовому клині,16 десятин 1200 сажнів під сінокосом,6 десятин 1954 сажні займали левади,1 десятина 1164 сажні були під рудами(болотні руди).
Після поділу Правобережної України у 1796 році Дяківка стала належати до Гайсинського повіту Подільської губернії. В 1898 році в приході було відкрито школу грамоти , де на кінець ХІХ ст. в селі було 6 % грамотних.
У1914 році 111 дяківчан було призвано в армію.На фронтах першої с вітової війни загинуло 67 чоловік,4 повернулися інвалідами.В середині листопада 1917 року в село повернувся фронтовик Матвій Лавренюк,який розказав сільському загалу про жовтневі події в Петрограді.В січні місяці 1918 року він був мобілізований радянською владою знову.В 1920 році повернувся знову і очолив місцевий комнезам.
В 1923 році в село на посаду голови сільради було направлено члена ВКП(б)Сивака Михайла, який до цього працював директором Чечельницького спиртзаводу, Секретарем сільради було обрано Івана Волянського. В 1926 році в селі побудували школу, в будинку вміщалися всі діти села, в класах навчалися діти різного віку. У 1933 році в селі померли майже 400 чоловік. Наприкінці 1934 року утворилися на території села два колгоспи „Комінтерн” і „Перемога”.
Перед Великою Вітчизняною війною у селі були:семирічна школа, в якій навчалося 212 учнів, сільський клуб,два дичячих садки,бібліотека. На фронти Великої Вітчизняної війни було призвано 339 чоловік, у партизанському русі і підпільній боротьбі брали участь 16 жителів села,з яких не повернулися додому 169 чоловік.
12 березня 1944 року село було звільнено від окупації. На початку 50-х років два колгоспи «Перемога» та «Комітерн» об»єдналися в один-імені Хрущова.Головою став Федір Остапович Печений. У жовтні 1959 року Джулинський район було приєднано до Бершадського.Від села до райцентру-42 км,а до найближчої залізничної станції Джулинка-25 км. У 1968 році збудовано нову школу і будинок культури. Всі дороги села асфальтовано. В селі побудовано красивий меморіальний комплекс односельчанам,які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
В селі народилося два Герої Соціалістичної праці:
Чухнюк Олена Миронівна
Загоруйко Анатолій Григорович
3 кавалери ордена Леніна
Мала Галина Марківна
Волянський Григорій Іванович
Чабанюк Михайло Матвійович
В Дяківці функціонують: загальноосвітня школа І - ІІ ст., дитячий садок, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько - акушерський пункт, три магазини. Пам”ятник - 1, кладовища - 2, магазини - 3, ринок .
Релігійна громада УПЦ МП – 1 забезпечена культовою спорудою. Всього населення 657 чол. в т.ч. працездатного 274 чол. Пенсіонерів 168чоловік із них учасників Великої Вітчизняної війни 25 чол.в т.ч. інвалідів - 1 чоловік, часників бойових дій - 1 чол. , вдів – 4 чол. , молоді(до 28років)- 65 чол.
Територія - 2650 га, в т.ч. с/г угідь –1887,71 га,ріллі - 1856,01 га,земель запасу -111,5 га, під присадибними ділянками - 181га, лісу-257га, всього ставків 46,42 га, річок - 1 . Всього дворів - 286 , вулиць - 5.
Сільський голова Джус Юрій Степанович.