СТАВКИ

За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Гайсинський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район

Ставки — село, центр сільської Ради, лежить у долині Південного Бугу. Віддаль до районного центру — 25 км, до залізничної станції Гайворон — 7 км. Населення — 2089 чоловік.

Місцевий колгосп «Авангард» користується 2852 га землі, в т. ч. 2137 га орної. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових та технічних культур і тваринництві м'ясо-молочного напрямку. Допоміжні галузі — садівництво й птахівництво. У селі є млин, олійня. Завідуючий фермою В. Ф. Плаксієнко нагороджений орденом Леніна.

У Ставках — 8-річна школа, клуб, бібліотека, медпункт, пологовий будинок, дитячі ясла. Партійна організація має в своєму складі 38 ко-комуністів, комсомольська — 49 членів ВЛКСМ.

Село виникло у XVI столітті. У Ставках споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули в боротьбі проти фашизму.
На правому березі Південного Бугу виявлено залишки неолітичного поселення.

«Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р

Історія села. Загадкою, яку потрібно відгадати , є історія заснування села Ставки. За давніми переказами основою його було три ставки, два з яких сьогодні осушено. З історичних джерел відомо, що сучасна назва закріпилася із ХУІ ст. Село розмістилося на лівому березі річки Південний Буг. З районним центром, до якого 32 км, село зв”язане асфальтованою дорогою. Селн межує з Гайворонським районом Кіровоградської області. Згідно літературних відомостей, у 1836 році у Ставках проживало 663 жителі. Матеріальне становище селян було досить нерівномірним: багачі мали по 50,100 та 300 і більше десятин землі, середняки – по 6,10,12 десятин. Але більшість – не мали її зовсім. Вони займалися промислами і ремеслами, торгівлею риби, свиньми, м»ясом. Були у селі шевці, і ковалі. Тяжким і безпорсвітним було життя на селі.

Головною особою і першим паном на селі був Пішаровський. До пана селяни зверталися із порханнями та скаргами. Він же був і суддею на селі. 5 днів на тиждень селяни працювали на пана, а шостий день – на себе. За невихід на роботу до пана селян били різками. З самого початку заснування, у селі проживали люди, яких за родом заняття називали шевцями, ковалями, ткачами. Це започаткувало прізвища для їхніх наступних поколінь. Так можна пояснити походження прізвищ: Ткач, Коваль, Швець та ін.

Винахідливими були наші предки, коли умовно поділили село на шість регіонів, давши їм надзвичайно цікаві назви, що збереглися і зараз: «балки», «гора», «скала», «сад», «млин» та «дерибасівська». Особливо цікава остання. Версія назви є такою: цю частину села населяли дуже співучі люди. Один співець запропонівав другом «дери басом», а той у відповідь «дер бас». Що ж до назви «саду», то він має панське походження. Адже сад дійсно є і насадив його пан. Можливо, це зробив Пішаровський, а, можливо, й ні. Того достаменно не відомо. За часів кріпацтва у селі не було ні лікарні, ні школи. Селяни були неписьменними. Першою писемною людиною на селі був самоучка Качур Савуст. Він вдома навчав селян грамоти. Землю обробляли дерев»яними плугами, а пізніше – плугами із залізним лемешем. Боронували гіллям, або пергонили отару овець, а сіяли вручну.

У 1864 році відкрито церковно – приходську школу. У 1865 році - збудовано будинок школи, що складався із однієї кімнати, в якій навчалося разом чотири класи. Навчання проводив один учитель. Першим, хто наважився на цю важку , але благородну справу, був Головін. В 1910 році у селі збудовано міністерську школу на три приміщення. А нова двоповерхова , що діє нині, була збудована на кошти місцевого колгоспу « Авангард» у 1972 році.

У 1771 році прихожани побудували дерев»яну церкву із старого матеріалу , взятого з Умані із старої церкви, внаслідок чого вона не порстояла і століття. У 1870 році розпочалося будівництво нової цегляної церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яку освятили 21 вересня. За переказами людей, під час будівництва прийшов старезний дідусь із білою-білою бородою і звернувся до діток, що носили цеглу, з такими словами: «Носіть, носіть дітки цеглу. Ця церква буде непорушною». Ці слова стали пророчими. Адже нині їй уже 135 років і вона існує в початковому виді до цього часу: іконостас у ній трьохярусний.Із минулих священників відомий відомий священник Олександр Щербинський, він захищав права церкви на подаровану їй землю на березі річки Південний Буг поміщиком Ярославом Потоцьким, яку пізніше захватив поміщик Боровський. Славиться цервка не тільки стійкістю, а й старовинним іконописом на стінах, в якому настільки талановить, майстерно підібрані всі гами кольорів, що здається, ніби Святий Дух керував рукою здібного майстра. І певно, що в майбутньому православна церква Різдва Пресвятої Богородиці стане визначною пам»яткою не тільки села, а й усього краю.

Під час революції 1905 року пани стали спродувати землю. Вночі в селі з»явився чоловік, який підказував селянам скуповувати землю через банк. Заможні селяни скупили кращі землі, придбали худобу і стали експлуатувати бідних.

Під час революії 1917 року 1300 десятин поміщицької землі було розподілено між селянами. Великий панський будинок, який належав поміщику Катеринчуку, був перетворений на школу, яка проіснувала в ньому до 1918 року. А під час громадянської війни був зруйнований. Після революції в селі стали організовуватись комбіди. Активними борцями за встановлення радянськоїх влади були Осадчук Борис, Стус Іван, Коваль Федір. Першим головою комітету бідноти був Осадчук Борис, а головою сільської ради Марущак Мойсей.
На селі почала відбуватися культурна революція. Першими радянськими учителями були Демківський М. Ф., Куций, Шеремета і Швидовський.

У1929 році організовано колгосп ім. Сталіна, куди увійшла найбідніша частина селян. Головою колгоспу був Щербаков. У 1930 році організовано колгосп ім. Ворошилова. Сюди увійшла частина заможніших селян, потім був організований третій колгосп – ім. Касіора. У 1931 році два останніх об»єдналися. Найактивіншими колгоспниками того періоду були Дядюшко Р.,Коваль А.,Дядюшко С.,Качур К. Перші трактори з»явилися в колгоспі у 1932 році. Селяни вже на власному досвіді переконалися у перевазі колективного обробітку землі. Колгосп ріс, міцнів і став швидкими кроками прямувати до щасливого і заможного життя. Виникло нове соціалістичне господарство.

Не обминув села і голод 1932 – 1933 років, який був штучно організованим. Наприкінці 1933 року голод на селі набув велетенських розмірів: люди їли мишей, щурів, горобів, траву, на Бугу ловили ракушки. Приходили на річку і люди із сусідніх сіл.

Перші вибори до Верховної ради відбулися у 1937 році і проходили у приміщенні школи, вони були досить організованими. Це був показ довір» я народу дол комуністичної партії. В 1963 році головою артілі «Авангард» с. Ставки Остродуба А.А. було обрано депутатом до Вінницької обласної ради депутатів трудящих. У 1941 році з початком Великої Вітчизняної війни багато жителів села стали в ряди Радянської Армії на захист своєї Батьківшини. В тилу ворога розвернувся могутній партизанський рух, у якому брали участь жителі села Пастух Лазар та Рябокучма Віктор.

14 березня 1944 року в село ввійшла Радянська Армія. Жителі села допомагали радянським воїнам в розгромі ворога, виявляючи фашистів та допомагаючи переправі через річку Південний Буг. По закінченню війни село недорахуалось 171 жителя. По закінченню війни почалася інтенсивна відбудова народного господарства та налагодження культурного життя на селі.

У 70-і роки на кошти місцевого колгоспу «Авангард» село оновилось. Було збудовано будинок побуту, торгівельний центр, пункт медичної допоомоги, нові ферми. Господарством керував Гонтарук О.Т. У 1975 році в січні було відкрито новий будинок культури, в якому знаходиться і нова бубліотека. Першу бібілотеку було організовано у 1947 році в приміщенні місцевої школи. При бібліотеці діє клуб «Згадана зустріч», в якому проводяться ікаві зустрічі, літературні вечори, конкурси. Станом на січень 2010 року в селі проживає 1342 жителі. Найстарішою жителькою є Катеринчук Марія Захарівна 1910 р.н. На початку 80-х років в центрі села збудовано пам»ятник загиблим воїнам.
У 2005 році відновив свою роботу дитячий садочок «Малятко», в ньому є дві групи дітей.

Андронік Катерина Іванівна - поетеса, авторка багатьох ліричних віршів, які публікуються в періодиці. Народилася 13 жовтня 1960 року в родині колгоспників. Проживає у селі Ставки. В 1985 році закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1995 році вийшлі її збірка поезії «Калина над Бугом». Спонсор і видавець – колективне сільськогосподарське підприємство «Авангард» с. ставки Бершадського району Вінницької області. Голова правління – Анатолій Іванович Байдалюк.
«Моє село, ти – радість і бентежжя,
Твоїх ланів колосяне безмежжя…»
Написала у своєму вірші «Моє село» поетеса. Вона є частим гостем у бібліотеці. Організовуються з Катериною Іванівною зустрічі, на яких вона декламує свої нові вірші, розповідає про своє життя.

Ковальчук Іван Микитович - сільський художник, без картин якого важко уявити собі сільські свята. Він з величезним задоволенням дає свої роботи на виставки , які організовуються при проведенні масових заходів.

Є у селі майстрині вишиванок, які теж не ховають свої таланти, а навпаки, завжди раді дати свої вироби для виставок, щоб порадувати інших: Цісар Лідія, Грицишина Ганна, Рябокучма Ганна, Грицай Ольга.