Окрім того, євреї селилися замкненою общиною, що не могло не спричинювати взаємну відчуженість і нерозуміння серед різноконфесійного населення.
Вважаю, що єврейська община могла закріпитися в Бершаді після подій 1617 року, коли польська адміністрація ліквідувала контрольовану козаками фортецю на правому березі Дохни. Тоді поляки почали розглядати наш край не стільки як форпост проти сусідньої Туреччини (кордон з якою пролягав поруч – по Саврані), а більше як простір для економічного визиску. В таких умовах україно-єврейські відносини загрожували стати й стали ще більш напруженими.
Під час розгортання козаччини та просування військ Хмельницького на захід Бершадь взяли під контроль місцеві козацькі загони. 12 червня 1648 року тут стався перший відомий нам єврейський погром.
До речі, про те, що в Бершаді в першій половині XVII ст. жили євреї, засвідчила саме епітафія на одній із братських могил старого єврейського кладовища, де був вказаний день тієї сумнозвісної події.
Вважається, що в Бершаді жило тоді 40 будинковласників-євреїв, й усі вони були вбиті. Подальший період козацьких воєн та турецької окупації призвів до жахливого спустошення нашого краю.
Щодо чисельності євреїв у Бершаді в наступну історичну добу, то маємо такі цифри польських переписів: 438 осіб в 1765 р. та 267 осіб в 1776 р.
Таке коливання чисельності за лічені роки не повинно дивувати – то був час гайдамацьких заворушень. Є підозра й на зумисне заниження даних з метою зменшення величини подушного податку.
Після другого поділу Польщі в 1793 р. наш край опинився під владою Російської імперії.
Бершадь стала центром однойменної округи Брацлавського намісництва. З 1797 р., після утворення Подільської губернії, – повітовим містом, а під час адміністративної реорганізації 1804 р. вона була перетворена в містечко Ольгопільського повіту. Умови життя євреїв в общині не змінилися, але в цілому замкнені єврейські общини почали занепадати, бо не відповідали вимогам динамічного часу. Це змусило російську владу повести асиміляційну політику й надати підданим єврейського походження доступ до досягнень російської, а через неї й європейської культури, в першу чергу доступ до якісної світської освіти.
На початку XIX ст. в Бершаді поширилась одна із єврейських фундаменталістських течій – хасидизм, засновник якого Ізраель Бал Шем Тов закликав до повернення й зміцнення традиційних єврейських цінностей. В Бершаді жив відомий цадик – святий у хасидизмі – ребе Рафаель, найближчий учень ребе Пінхаса з Корца. Як свідчать сучасники, р. Рафаель не відрізнявся великою вченістю, але його усні повчання дуже вплинули на місцевих прихильників хасидизму. Виникла ціла течія «бершадських» хасидів. Рафаель проповідував абсолютну щирість, чесність як основу життя у єврейському середовищі: «Помри, але не переступи: навіть якщо життя хочуть лишити тебе – не оскверни вуста свої брехнею». Рух «бершадських» хасидів існував до другої половини XIX ст. Як відомо, й до цього часу прибічники «брацлавського» хасидизму щорічно відвідують свою духовну мекку в Україні – Умань.
Вкорінене під впливом р. Рафаеля особливе ставлення до заповіді цицит сприяло розвитку в Бершаді майстерень, де виготовлялися цицит й таліти. Цицит робили в кварталах, які називалися «Долина», на березі Дохни, а таліти – у верхній частині містечка «Єрусалимці». Виробництво їх було промислом для десятків єврейських родин.
Справа в тому, що до всякого одягу, у якого є 4 кути, єврейська віра наказує прив’язувати цицит. Біля кожного із 4-х кутів роблять отвір, в який протягують 4 особливі нитки – вони й називаються цицит.
Їх складають надвоє й зав’язують особливим чином – так, що із зв’язки виходять 8 кінцівок. Й так на кожному із кутів одягу. Цицит символізує приналежність до єврейського народу. Кожен єврей повинен був під одягом носити 4-кутовий клаптик тканини, в центрі якого – отвір, а по кутах – цицит. Цей одяг називався малий таліт. Під час молитви євреї одягали великий таліт. Цікаво, що Бершадь стала одним із головних центрів виробництва талітів в імперії.
Це вбрання, виготовлене бершадськими ремісниками, реалізовувалося навіть у Варшаві, Мінську та інших великих містах, де проживало багато євреїв. Бершадські цицит й таліти визнавалися такими, що відповідають усім релігійним настановам.
В середині XIX ст. бершадська єврейська община нараховувала близько 3 тисяч осіб, а до кінця століття – до 6-7 тисяч осіб. В 1889 р. в Бершаді було 8 синагог та 7 молитовних будинків. Найбільшою будівлею міста була Велика синагога – головний осередок бершадських євреїв, зруйнований за часів радянської влади. До цього часу діє лише одна Мала синагога.
Треба сказати, що в Бершаді в XIX ст. постійно зростала кількість синагог й, особливо, молитовних будинків, що було пов’язано як й із чисельним зростанням єврейського населення, так й з певними ідейними розходженнями в їхньому середовищі. Пошуки виходу із кризи єврейської общини тривали. Так, наприкінці XIX ст. серед бершадських євреїв з’явилися маскіли, які сподівалися оновити, осучаснити єврейське релігійне та світське життя.
Одним із відомих маскілів та єврейських письменників був Міха-Йосип Бердичевський (1865-1921), який деякий час проживав у Бершаді в будинку свого тестя Ізраеля Фельдмана. Тут Бердичевський написав свої перші публіцистичні статті та оповідання. Згодом Бердичевський виїхав закордон. Він залишив нам цікаві описи єврейської Бершаді, які виглядають закликом саме до оновлення єврейського життя: «Темний дух лине над усім містом, всі голови опущені долу, місто не облагороджене красою. Всі жителі зайняті питаннями шлунку… Це велике місто дуже бідне – багатих у ньому можна перерахувати на пальцях. Жити в ньому тяжко, так як воно забудовано дуже густо, а у кожному будинку живе до 20 чоловік… Грунт містечка болотистий, й протягом цілого року воно переповнене грязюкою. Більшість підлітків нічого не роблять, тому що талмуд-тора [школа] майже не діє, освіти ж у місті не має… Читачів газет тут немає…».
вранці -2…-4° 
