РОМАНІВКА

Вважають, що Романівку засновано в кінці Х/ІІ століття, селянами - втікачами. Назва - від імені отамана козацького загону Романа, який розгромив турків, і поселився тут.

За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район

 Труды подольского епархиального историко-статистического комитета
Вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г
 

Романовка с.—расположено въ долині, ограниченной съ двухъ сторонъ холмами, и тянется узкою полосою на протяженіи 2 ½ вер. Вдоль села протекаетъ ручей. Разстояніе отъ уъзднаго г. Ольгополя 20 вер.; ближайшая почтовая и жел. дорож. ст. „Бершадь" въ 15 вер. Климатическія условія вполні благопріятствують здоровью; почва черноземная. Основаніе поселенія относится къ на чалу XVIII столітія. Со времени построены церкви, т. е. съ 1777 года, къ Романовкі. какъ къ самостоятельному приходу, были приписаны с. Любашевка и д. Якубовка; въ настоящее же время Любашевка составляетъ одынъ приходь съ Голдашевкою, а Якубовка приписана къ с. Михайловкі. Возсоединеніе прихожанъ - уніатовь съ Православною Церковью послъдовало въ 1794 году 22 авг. Ньнъ православнаго населенія въ приході 1004 душъ обоего пола; всі они занимаются исключительно земледъліемъ. Существующий нынъ приходскый храмъ во имя святителя Николая Чудотворца, деревянный, однокупольный, съ деревянною при немъ колокольнею, построенъ на средства прихожанъ въ 1777 году. Въ 1838 году онъ поднять на каменное основаніе; въ 1868 году иконостасъ обновлень живописью; въ 1871 г. стіны алтаря обновлены живописью собственноручно містнымь священникомъ Павломъ Торчинскимъ. Церковной земли: усадебной 2380 саж., пахатной 32 дес. 20 саж., сінокосной 6 дес, а всего 39 дев, Причтовыя поміщенія новыя, возведенный въ 1895 году. Церковно-приходская школа существуетъ съ 1877 года; поміщается въ собственяомъ неудобномъ зданій; начато дъло о постройкі новаго школьнаго зданиі.

Історія села. Село виникло у першій половині ХVІ століття. Першими жителями села були селяни-втікачі. Назва села Романівка походить від назви організатора козацького загону Романека, який розгромив стоянку турків і поселився тут на весь час. На цьому місці було засновано перше поселення, яке й назвали Романівка. Територією Бершадщини і поблизу сіл Лісничого, Михайлівки і Романівки проходив стародавній чумацький шлях в місто Царград і Хаджібей (тепер Одеса). Користуючись цим шляхом, кримські татари разом з турками нападали на поселення слов’ян і нищили їх. Попадало і жителям села Романівки. Тому пізніше вони були вимушені побудувати підземні ходи , так звані „катакомби”, щоб ховатись від набігів татар і турків.

По переказах старожилів, вони ще збереглися над ставом, де був панський маєток – територія колишнього господарства. Тепер там закладено парк „40-річчя перемоги над фашистською Німеччиною”.

В січні 1654 року до села Романівки дійшла радісна звістка про Переяславську Раду і возз’єднання України з Росією. Село Романівка стало одним із опорних пунктів в боротьбі проти польських загарбників. Жителі Романівки разом з українськими козаками та російськими солдатами чинили опір війську Потоцького, але переважні сили польської шляхти захопили Романівку, зруйнували та пограбували її. Відміна кріпосного права(1861 рік) принесла селянам особисту вільність, тільки що поміщики не могли їх продавати і купувати як худобу.Економічне становище селян не покращилось. При проведенні земельної реформи поміщики захопили кращі землі, а наділи селянам виділялись на поганих ділянках, маленькими частинами. За надали землі був встановлений великий викуп. Після відміни кріпосного права широкого розмаху набрав розвиток капіталізму і кулацтва в селі.
 

1904-1907 роки, під час політичного страйку в жовтні, революційна боротьба охопила все Поділля, Бершадщину і навколишні села. Партійний пролетаріат став у авангарді світового революційного руху. В 1916 році в царській армії посилились антивоєнні настрої, частішають братання російських і австрійських солдат, відмовляються стріляти один в одного.Про те, що пан і піп втекли з села, вже знала вся Романівка, облетіла ця звістка і навколишні села. Тоді почали ходити різні чутки і плітки про революцію, а толком в селі ніхто нічого не знав, грамотних майже не було, крім дяка та старости церковного, які більш-менш могли читати і писати.

Не було радіо, газети не доходили до села. Погане життя селян саме підказувало про неминучість якоїсь зміни. Назрівала революційна обстановка в державі і в селі.

 Історичні перекази свідчать, що був в селі Романівці, в той час називали його бунтар, Жук Тодосій. А він почав судитись з паном за кращі землі для селян. Йому нічого не допомогло. Суд за Жуком не пішов. Селяни вирішили: Жук поїде до царя. Зібрали йому гроші із громади, вдягнули його гарно і добре, та ще й дали йому гроші на дорогу до столиці і назад. Поїхав наш Тодосій у Петроград до царя. Якось він добрався до території Палацу, а туди охорона ні під яким доводом не пускає. Неможливо попасти до царя без титулу або відповідних документів. І Жук вдається до хитрощів, а гроші в нього були. Він наймає за гроші водовоза з царського двору і той його в порожній бочці доставив на територію Палацу. Там Тодосія затримали і не допустили до царя. І щоб позбутися настирливого мужика із села, видали йому гербову бумагу, на якій було написано: «Вирішити по-божньому і справедливо». Малося на увазі, що Бог повинен був тягнути за паном, а не за селянами. Жук через місяць приїхав із Петрограда, і з бумагою наступає на суддів. Суд вимушений був винести справедливе рішення і відсудив у пана кращі землі, що були під лісом, для селян, це так звані, угіддя «грушечка», «вугрик», «сокирка», «лиси», «соловйова дубина» та інші ….

Попові попали землі: «Лісницький яр», «середній горб», «Павлів яр» з його горбами та інші. Пан почав бідніти. Бували такі роки, що йому доводилось позичати у заможних селян грошей, зерна або насіння до нового урожаю. Селяни села Романівни з давніх давен, потомки наші твердо стояли за себе боротися за незалежність, за краще життя, за кожну п Хоч кращі землі одержали селяни, але з панської кабали тільки декому удалося вибратись у господарі, а інше селянство так і залишилося бідувати, або впроголодь жити.

В пошуках щастя і добра та кращого життя, ще далеко до настання війни та революції, з села почали роз′їзджатися селяни по Україні. Війна, що перетворилася у революцію, понівечила багато людей. В полоні Німеччини знаходився Голуб Семен, там же був його односельчан Дейнека Григорій, який звідти привіз собі дружину німку. Таких прикладів понівечених сімей війною, голодом, розрухою, можна було б навести чимало, таке було майже в кожному селі нашої країни. В селі народ продовжує бунтувати.

Багато жителів села вже з перших днів соціалістичної держави повірили в її миролюбиву політику, щирість і правду. Вони жадібно прислухались до кожного слова рідного Ілліча. Першим комсомольцем села Романівни був Артем Герега, 1903 року народження, корінний житель Романівки Ольгопільського повіту Кам’янець - Подільської губернії.

З літа 1929 року на колективні та одноосібні господарства знову була накладена продрозверстка, вона призвела сільське господарство до прогресивної деградації. Селянство було спантеличене, не знало, що робити, як поступити. Не минула волинка ( волинку робило жіноцтво, безумовно під керівництвом чоловіків) і це село: з волами, косами, сокирами та іншим знаряддям в руках збіглися в центр села на центральну садибу колгоспу і в один день розтягли весь сільськогосподарський інвентар та багато іншого ,а чоловіки лише стояли і дивились. Головою сільської ради в Романівці тоді був Семен Жук. До сільради збіглися самі жінки і, штовхаючи попід боки, в груди та спину голову сільвиконкому вимагали, щоб він віддав печатку і ключі. Натиск і штовхання бабів не допомогла, печатку С.І.Жук не віддав. Сходом села тимчасово обрано своїм старостою Карпа Стебловського.

Головним заводилом був Кость Жук. Волинка довго не протрималася, на слідуючий день приїхали з Бершаді кавалеристи і з допомогою активістів, комсомольців села все було звезено на так званий «червоний тік» в колгосп. Головного бунтівника бабської волинки К.Жука заарештували. Наприкінці 1932 року в основному було завершено колективізацію сільськогосподарських господарств. Було покінчено з практикою розподілу доходів за кількістю і якістю праці кожного колгоспника. З цією метою у 1931 році було запроваджено трудодень та точний облік і контроль праці в колгоспі. Колективне будівництво розпочалось в 1932 році.

Голодомор 1932-1933 років забрав життя 207 жителів . В 1934-1936 роках організовуються Устянська та Лісничанська МТС. В 1936 році артіль «Хлібороб» була перейменована в колгосп ім.Фрунзе. З початком війни у 1941 почалася мобілізація населення. Після війни відновився колгосп «ім.Фрунзе» головою колгоспу в 1945р. був Лановський Семен Федотович.

В 1965р. в селі було поставлено бюст Леніна. В 1961р. появилось електроживлення. В 1967 р. був побудований пам’ятник загиблим воїнам ВВВ та розпочалося будівництво доріг в 1968р. за кошти колгоспу в 1975р. побудовано будинок культури. В 1966р. головою колгоспу був Караван, 1967р – Погребняк Ф.О., бухгалтером Кубко Петро Стратонович. В 1975р. було створено радгосп «Михайлівський», директором якого був Лях. 01 квітня 1978р. був переобраний директор Склдачиков Борис.

У 80-х р.р. директором був Красножон Володимир Якович, бухгалтером - Кущинський Володимир Никифорович. В 1998р. радгосп «Михайлівський» був реорганізований, в с.Романівка було створено СДП «Батьківщина», голова – Огородник Настасія Василівна, бухгалтером – Тимочко Наталя Миколаївна.

Період незалежності. СДП «Батьківщина» проіснувало до 2000року, потім був приватний підприємець – Скалецький Микола Федорович з 2000 по 2003р.р.З 2003р. землі с.Романвка знаходяться в оренді СФГ «Альфа» - Кушнір В.В, та ВАТ «Явір - Агросервіс» - Данильченко В.А. Про культурні традиції та звичаї села розповідає книга місцевої вчительки Ганни Дмитрівни Годованець «Романівське весілля».