На жаль, час тече лише в одному напрямку, і повернути його можна лише подумки.
… Власне кажучи, ніщо того дня не віщувало трагедії.
Більшість селян поралася на своїх городах – одні готувалися до оранки, інші вже орали, дехто вивозив органічні добрива. Звичні турботи, якими живе село одвіку. Та й Віктор теж разом із зятем та своїм колегою – трактористом із місцевого цегельного заводу вивозили на город гній. Робота спорилася, але іноді підводила техніка, тож паузи іноді заповнювали вживанням горілки.
А ввечері до Віктора навідався гість – житель Київської області, 68-річний Володимир Ціхан. З’явився він у П’ятківці недавно – на початку жовтня. Що привело його сюди? Розповідали люди, що цей чоловік не мав сім’ї, періодично співмешкав з різними жінками. Останній час жив у селі Блощинці Білоцерківського району. Як згодом пояснила його рідна сестра Любов Вікторівна, брат мав намір оформитися у будинок престарілих. А з дому пішов тому, що його вигнав син.
Власне кажучи, подробиць його життя ми не знаємо. Відомо ж тільки, що коли ПП «Енергобуд» придбало цегельне виробництво, і там потрібні були охоронники, він приїхав у П’ятківку на початку жовтня 2008 року. Чоловікові з хворими ногами (ходив із ціпком) надали житло біля заводу, а робота його полягала в тому, щоб підміняти інших охоронників, причому лише вдень. Робота неважка, влаштовувала чоловіка. Жив у будиночку разом з іншим працівником. Кажуть, був комунікабельним, спілкувався із працівниками цегельного, а жінкам навіть робив компліменти… Якби ж то знаття, що у невідомому йому досі селі знайде його жахлива смерть, то не їхав би сюди ні за які гроші. Але недарма кажуть, що своєї долі не обминеш… На заводі працювала і дружина Віктора П. Ніна. Сам Віктор теж раніше тут працював три роки, але його звільнили у травні 2008 року з роботи через те, що зловживав спиртними напоями. Це дивує, бо зараз більшість людей намагається цінувати роботу, навіть якщо й зарплата невисока. Тим більше, в селі, де роботу знайти дуже важко. А в подружжя П. – троє дітей, внуки, тож копійка потрібна.
Хоч дві старших дочки вже жили окремо, та підростав син. Але судячи з характеристик та інших документів, Віктор не надто серйозно ставився до життя, не відзначався стійкістю характеру і повагою до законів – у 1990 році був засуджений за крадіжку хімікатів. Про стосунки із спиртним свідчать документи кримінальної справи, в яких записано, що в чоловіка були ознаки хронічного алкоголізму другого ступеня.
Можливо, саме на ґрунті цього почав він останнім часом страшно ревнувати свою дружину. Особливо, коли багато випивав. Як правило, ревнощі ці не мали під собою жодних підстав, та все ж не міг справитися із собою. Відтак у домі час від часу виникали скандали, сварки.
Правда, як казала на слідстві і суді дружина, до бійок не доходило.
… Напередодні Володимир Ціхан ночував у будинку подружжя П. Попросився на нічліг через те, що боявся свого напарника по помешканню, який часто приходив п’яний і влаштовував розборки. Віктор і Ніна не заперечували, гостю теж імпонувало подружжя. Він навіть по-доброму позаздрив цій сім’ї.
Та наступного вечора і ночі події розгорнулися непередбачувано. Все, можливо б, минулося, якби свою підлу і підступну роль не зіграла горілка… Скільки вже через неї загублено доль, життів, але кожна чергова жертва думає, що її лихо обмине, і легковажить, вживаючи це кляте зілля іноді в неймовірній кількості. І тоді туманиться свідомість, втрачається контроль над собою, і трагедії виникають нібито з нічого. А тим часом, кожна велика біда починається з маленької чарчини.
Саме так трапилося і в цьому обійсті.
Коли Володимир прийшов проситися на нічліг і наступної ночі, Віктор спочатку був настроєний до нього добродушно. Тим більше, що гість ще й гроші приніс за попередню ніч – 17 гривень. Віктор, зрадівши, послав дружину, щоб за ці гроші купила горілки. Купили того дня ще й пива. Випили по чарці, другій, господар навіть показав гостеві свій «дембельський» альбом. Час від часу сідали за стіл, пили вже і не закушуючи.
Гість, якому набридли витівки його напарника по кімнаті в будинку біля заводу, висловив бажання взагалі перейти жити до подружжя, платити їм за це гроші, згодом купити і привезти дров… Правда, розповів, що спочатку хоче навідатися до себе додому, на Київщину. І вже мав намір їхати наступного дня… Та коли кількість випитого перевищила можливості чоловіків, у голові молодшого ніби щось перемкнуло. Вже давно спали дружина, син, а йому, господареві, щось таке підозріле і незрозуміле говорить цей майже незнайомий чоловік. І чому він тут? А, мабуть, тому, що впала йому в око господиня. Так… Клубок підозр розростався, поступово переростав просто в некеровану лють («Як? Оцей дід буде тут мені командувати на моєму подвір’ї? Де він тут узявся?»).
І розмова, що мала на початку мирний, навіть дружній характер, стала звичайнісінькою сваркою, ініційованою господарем. Згодом він пояснював, що вирішив, ніби Ціхан хоче взагалі вижити його з господарства. І звичайно ж, влаштувати собі тут тепле сімейне гніздечко разом з його, Вікторовою дружиною… Ці думки накочувалися нестримною хвилею, затуманювали свідомість, і, як це завжди буває у пияків, під впливом випитого здоровий глузд зрештою залишив його.
Удокументах справи є протокол допиту, в якому на запитання, як могло статися, що господар вирішив убити свого гостя, старшого від себе і дружини майже на чверть століття, та ще й набагато слабшого фізично, Віктор відповів: «Я був розлючений, перебував у нетверезому стані. І не пам’я - таю, як убив…». Це якраз і пояснює поведінку Віктора тієї ночі.
Знайомлячись із матеріалами справи, я, звичайно, не міг не побачити фотознімків з місця, де серед ночі розігралася жахлива трагедія. Це справді досить важке випробування – дивитися на зображення обезголовленого тіла, заюшеного кров’ю. А віддалік (якщо точніше – за шість метрів) від нього окремо лежала спотворена мертва голова… Вбивав свого гостя Віктор двома сокирами, міняючи їх у руках. На обох згодом побачать сліди крові. Як і на одягові самого господаря, який одразу після скоєного розбудив дружину і сказав: – Викликай міліцію, у нас на подвір’ї труп.
Ніна одразу збагнула у чому річ і промовила лише кілька слів: – Що ти наробив!
Побігла швиденько до сусіда, який працював дільничним в іншому селі. Розбудила. Той одразу затримав убивцю.
Можна було б і завершити розповідь про цю пригоду. Справді ж бо, злочин було розкрито одразу ж, по гарячих у прямому і переносному розумінні слідах.
Але хотів би звернути увагу на те, що перш, ніж віддати справу до суду, слідчий, майор міліції Костянтин Коломієць детально вивчив обставини скоєного, мотиви злочину, особистості учасників трагедії. Було зафіксовано на плівку місце скоєння вбивства, проведено десятки різних досліджень, експертиз.
Допитано багатьох людей, які допомогли відтворити картину злочину, розкрити особливості характеру спочатку підозрюваного, а згодом підсудного. Іноді мені навіть здавалося, що в справі багато зайвого, але все, навіть, на перший погляд, другорядне, було потрібне. І не тільки для того, щоб всебічно та об’єктивно розслідувати злочин, а й для того, щоб згодом оголосити справедливий вирок.
Не буду оригінальним, коли скажу, що разом із Віктором у цій справі потрібно звинуватити і алкоголь. Справді ж бо, якби не він, усе б обі - йшлося, і події розгорталися собі так, як і планували їхні учасники. Мені заперечать, мовляв, усе залежить від людини, її ставлення до спиртного. Та як би там не було, загальна доступність цих напоїв, різноманітні «кабачки» і «забігайлівки» на кожному кроці аж ніяк не сприяють тверезому способові життя населення.
Сам Віктор, за його словами, вперше спробував алкоголь у 17-річному віці. А зловживати почав трохи пізніше, коли вже здобув фах тракториста і водія. І таких, як він, у нас чимало. Обурює, що у наш час до вживання спиртного призвичаюються у значно молодшому віці. І чим це може закінчитися, показала згадана кримінальна справа по факту умисного вбивства.
Остаточну крапку у цій драмі поставив суд. Судді Юрієві Полотнянку теж довелося скрупульозно вивчати справу, вникати у найменші її подробиці, вислуховувати свідків. Зрештою, оголосити вирок – одинадцять років позбавлення волі. Протягом них Віктору вже напевно не вдасться пробувати спиртне.
Потерпілих у цій справі значно більше, ніж здається на перший погляд. Крім безпосередньої жертви, яку позбавили життя, моральних (і не тільки) страждань зазнали також рідні Віктора, його діти та внуки.
Всього цього могло б не бути, якби не горілка... І звісно ж, ота незрозуміла лють, що знайшла свій вияв у вчиненні Віктором найстрашнішого злочину. Тепер же настав час спокути – спочатку перед законом. А згодом – і перед Богом.
Федір ШЕВЧУК.
вранці -2…-4° 
