На знімку: Галина Афанасіївна Татарук із дочкою Ларисою Володимирівною та онучкою Катериною. Катя, щоправда, мріє ста ти маркетологом, однак вва жає, що й уміння вести домашнє господарство може стати в нагоді.
У сім’ях Алли Пастух, Людмили Загребельної, Світлани і Віри Стародубів худоби утримують по декілька голів. І це тільки в одному з кутків села. Теперішнє життя, реформи неабияк зачепили за живе, загнали в глухий кут і сім’ю Макогонів. Лариса Володимирівна 23 роки працювала головним зоотехніком, Галина Афанасіївна, її мама, була однією з кращих доярок.
Цілий рік не могли прийти до тями, як не стало ферми.
Тим більше, що й роботу у їхньому селі було знайти нелегко.
Тоді, розповідала Лариса Володимирівна, і пригадалася багатьом народна мудрість: що не той, мовляв, господар, хто по землі ходить, а той, хто на ній ще щось робить. Справжніх березівських господарів, які за щось беруться, тепер можна впізнати навіть по їхніх дворах. Бо у кого є корова, а це означає, що і молоко, у того навіть коти на подвір’ях мало не посміхаються.
У сім’ї Макогонів дві донечки, яким потрібна була фінансова підтримка для здобуття освіти, тому спробували утримувати аж п’ять корів. Хоч у самої Лариси Володимирівни був уже неабиякий досвід роботи в тваринництві, у нагоді став досвід роботи і 64річної матері, яка 35 років працювала на фермі. А про матеріально-технічну базу домашньої міні-ферми неабияк подбав Станіслав Андрійович – чоловік, який і до сьогодні працює комбайнером у ТОВ "Чарівна нива". У них вже і тракторець з деякими причіпними знаряддями є, і мотокоса, і навіть доїльний апарат, який в основному сконструював сам. А щоб забезпечити худобу водою, взяли разом із сусідами на себе ще й обслуговування водогону разом з водокачкою і тепер качають її самі. Висловлюють припущення, що його могло давно вже не стати, відколи на фермі немає худоби, тепер же під’єднуються навіть жителі сусідньої вулиці.
Сьогодні у Макогонів лише дві корови, хоч і їх, за словами господині, при ціні на молоко 1,8 гривні за літр, утримувати дуже важко і не зовсім вигідно. Тож відгодовують ще й більше двох десятків свиней.
У свій час мали навіть більше, однак тепер і на це поголів’я зерна, що отримують на паї і заробляє чоловік, замало і доводиться докупляти. Підбирають і городи, від яких у селі відмовляються, щоб вирощувати на них щось на корм.
Кажуть, у Макогонів сім’я – це дійсно сім "Я". Хоч і трудяться всі дружно, все ж іноді доводиться "підпрягати" когось на допомогу. Особливо тоді, коли глава сім’ї на жнивах чи працює на полях в іншому районі. Лариса Володимирівна не боїться фізичної роботи і вже навіть освоїла косу, а от щодо складнішої техніки, то чоловік ще, за її словами, "дресирує" її. Ускладнює ситуацію для тих, хто утримує худобу, й відсутність окультуреного пасовища – а в декого її не менше шести голів. У такому випадку й виручає спустошена територія ферми, де її прив’язують.
Зоотехнічні знання, як і досвід у веденні галузі, в цьому випадку дуже доречні. Доїти корів уміють усі члени сім’ї, у тому числі й обидві дочки – Оксана і Катя. Катя – старша з них, працює бухгалтером у ТОВ "Чарівна нива".
Чи можна вижити, утримуючи таке господарство?
Мабуть, так і виживають, але на це питання відповідають не зовсім впевнено, бо роботи стільки, що навіть у гості немає як відлучитися, а про вихідні дні вже й не згадають.
Неабияк тривожить сім’ю й інше: Ларисі Володимирівні вже п’ятий десяток, а з чого в неї має взятися стаж, як прийде пора виходити на пенсію?
Тож якби в їхньому селі знов організували ферму, то навіть з оглядкою на цю проблему, пішла б на роботу не вагаючись. Адже працювала навіть тоді, як малими були діти, а відпустку по догляду за ними оформила на маму. Правда, якось її навіть запрошували куховарити у місцеве товариство, але не могла залишити господарство без догляду. От якби таким сім'ям ще й підтримка? Хоча б із зарахуванням трудового стажу.
Бо яка різниця, де доїти – вдома чи на фермі.
Не даремно у народі кажуть, що як би хто не хитрував, але не взявши в руки сокиру – ніколи не нарубаєш дров. Ця сім'я, схоже, зрозуміла це впору, от і має непоганий достаток.
Павло КУШПЕЛА