Отже, в наступних абзацах листа читаємо: «Ми все частіше чуємо по радіо й у телеефірі українські слова, про існування яких раніше навіть не підозрювали.
Не раз змінювалися шкільні програми, але українська мова від Котляревського та Шевченка і до письменників-сучасників не мала в своєму арсеналі тих слів, які з’явилися в ній після приходу до влади націоналістів.
В свій час я 10 років навчався в середній школі, читав і читаю багато української літератури, розмовляю українською мовою. Чиста українська мова дуже гарна.
Сьогодні в українську мову вносяться які завгодно слова, аби вони не були схожі на російські. Наприклад, гелікоптер – слово англійське.
Але ж ми знали в усі часи це слово як вертоліт. До речі, винайдений був вертоліт у Києві Ігором Сікорським, який реалізував свій винахід у США. А ще називають у нас його гвинтокрил, тільки не вертоліт.
До розвалу СРСР в українській мові використовували слово процент. А тепер – відсоток. А чому ж значок «%» не поміняли разом зі словом?
Українські вчені-лінгвісти творять нову українську мову.
Але дуже бідно й убого. Нові слова мають польське походження. Наведу приклади: спортовець замість спортсмен, поліціянт – поліцейський, агенція – агентство, наклад – тираж, уболівати – боліти (спортивне), розвой – розвиток, очільник – керівник, під орудою – під керівництвом і таке подібне.
Слово карта замінили мапою. Папка для паперів стала називатися тека. А от слово аеропорт звучить майже на всіх мовах однаково. Наші лінгвісти вигадали слово летовище. Або естрадне слово група. До нього застосували скотарський термін гурт, тобто череда.
Є ще багато сучасних слів, які не мають ніякого стосунку до української літературної мови, знайомої нам з дитинства. Можливо, я неправий, тож нехай наші мовознавці виступлять в газеті у вигляді обговорення цієї теми.
Микола Банніков».
Що сказати на це?
Насамперед, більшість слів, про існування яких «раніше навіть не підозрювали», з’явилася не тепер, а досить давно, і це відбувалося саме в період від Котляревського та Шевченка й раніше аж до того часу (30-ті роки ХХ століття), коли нашу мову почали «наближати» до російської.
З української на офіційному рівні протягом багатьох років вихолощували саме ті слова, які не були схожі до російських. Тому те, що Ви називаєте новими, є словами просто забутими. І вони рано чи пізно мали повернутися, незалежно від того, хто нами керує (до речі, де Ви бачили при владі націоналістів? Чи, може, такими вважаєте деяких нинішніх високопосадовців, які просто не володіють державною мовою або можуть лише читати написане іншими, жахливо спотворюючи вимову?).
Зрештою, при поверненні чи навіть появі того чи іншого терміну мова не втрачає, а навпаки, збагачується її синонімічний ряд. І що в цьому поганого, коли вертоліт ми можемо називати ще й гвинтокрилом, якщо нам не подобається слово гелікоптер?
Так само із процентом (слово походить з латинської мови). Назвіть зараз людину, яка не знає, що таке відсоток.
А ще в 70-их роках у процесі зросійщення з’являлися статті, в яких критикувалося використання терміну відсоток, слово вважалося штучним та застарілим, його називали архаїзмом і діалектизмом.
Із списку, наведеного Вами, ми можемо використовувати ті слова, які нам більше до вподоби (не влаштовує когось наклад, хай вживає тираж). Та бажано при цьому дотримуватися норм літературної мови, скажімо, слово боліти (в спортивному значенні) – це калька з російської, українською правильно все-таки уболівати (чи вболівати).
А щодо іншомовних слів, які з’являються у мові зараз – це окрема тема, про них поговоримо іншим разом. Бо тут у нас, як кажуть, повний перебір.
Ніхто нікого не примушує розмовляти так, як він хоче.
Якщо людина не сприймає нових і старих (повернених із забуття) слів, – то її право. Але категорично заперечувати їх, аргументуючи тим, що нас, мовляв, так учили в школі – це фактично збіднювати свій мовний запас, обмежувати себе, не сприймати прогресивних тенденцій у розвитку мови. Яку, до речі, творять не вчені-лінгвісти, а народ.
Федір ШЕВЧУК
вранці -2…-4° 
