А ось вирішувати правий він чи ні, може не кожен. Адже треба розуміти ступінь відповідальності та правильність прийняття рішення по кожному індивідуально. А виносити вирок людям у погонах, якщо вони порушили трактування закону, потрібно професійно. Тому питання появи військового правосуддя сьогодні стоїть, як ніколи, гостро.
В усі часи, за будь-яких умов, обов’язком кожного командира, незалежно від військового звання і посади, є недопущення загибелі підлеглих. Кожна втрата в бойових умовах – це велике горе і непоправна втрата для рідних і близьких. Ми схиляємо голови перед всіма, хто загинув під час захисту своєї Батьківщини. Вічна їм слава і пам’ять.
Якщо хто хоч раз у житті приймав нелегкі рішення, відправляючи своїх солдат у бій, зрозуміє, як це непросто. Коли ти не знаєш, що задумав проти тебе ворог, коли проти тебе місцеве населення, а, можливо, й оточення, які здають ворогу тебе, і ти розумієш, яка на тобі відповідальність за них, той зрозуміє, як нелегко приймати рішення, відправляючи солдат у бій.
Упередженість цивільних органів правосуддя виявляється в тому, щоб за будь-яку ціну засудити когось із офіцерів зі значним бойовим досвідом, а не довести ІСТИ- НУ. І тоді не зовсім, м’яко кажучи, зрозумілою є позиція військової прокуратури, яка повинна була б всебічно, професійно розібратись у даній справі, а не робити для себе показник: призначити винуватого та на цьому ще й пропіаритись. Усе це є яскравим прикладом недосконалості юридичної системи, а з боку, підкреслюю – військової прокуратури застарілого «совкового» методу – будь-якою ціною добитись показників і знайти «крайнього».
Із реалій судових процесів над військовослужбовцями виходить, що всім тим, хто був проти відсічі росіянам у Криму, треба дати звання Героя України. Вони мали інформацію про ймовірну агресію Росії і прийняли правильне рішення – здати пів-острів? Можна й комбата «Прикарпаття» нагородити.
Він мав інформацію, що противник буде стріляти, тому втік із поля бою. Ну і так далі… А тих, хто приймав рішення, вступав у бій, захищаючи свою Батьківщину, – комбригів, комбатів, командирів рот та взводів – на лаву підсудних?
Наслідки такого засудження – невпевненість командирів різних ланок у прийнятті рішень під час бою, неприйняття його з оглядом на правовий колапс і відповідальність, а у більшості випадків – це невиконання бойового завдання, ризик життям підлеглих і у більшості випадків мирних мешканців.
В умовах війни вважаю за необхідне і підтримую створення військового органу правосуддя, де виносити вирок будуть військові судді або їх колегія, як це відбувається у багатьох країнах світу. І тоді цілком логічно та закономірно будуть судити не командира за прийняте і в той час необхідне рішення в умовах ведення бойових дій, а терористів-виконавців – хоча б заочно, активних «громадських» діячів, що нав’язують суспільну думку і здійснюють тиск на прийняття судових рішень та розповсюджують через мережу Інтернет неперевірену і перекручену інформацію, яка підриває боє - здатність Збройних Сил України, створює умови невпевненості командного складу, зомбує свідомість і коливає рівень довіри українського народу до своїх захисників.
Сергій ТЕРІНЧИК, т. в. о. військового комісара Бершадського районного військового комісаріату, старший лейтенант.
вранці -2…-4° 
