Підпільна та партизанська боротьба в районі

Незабаром тут виникло кілька підпільних об’єднань. Так, групою серед працівників Бершадської МТС керував В.Глущенко. На Флорино підпільників очолювали І.Красножон та К.Пустовойтов, на Пилипонівці – Я.Гусляков, у самому містечку – Л.Воскобойник та І.Добровольський.

На об’єднаному засіданні керівників груп було створено раду по керівництву підпільною боротьбою на території Бершадського району, яку очолив О. Пилипчук. До її складу в різні періоди входили: Яків Таліс, Іван Добровольський, Никифор Друзь, Яків Гусляков, Карпо Пустовойтов, Михайло Драпак, Віктор Цуркан, Олександр Романченко, Наум Ферштендікер. Всі, хто вступав у підпільну організацію, приймали присягу.

Підпільники Осіївки гуртувалися навколо місцевого вчителя К.Бойчука. Ще одну осіївську групу підпільників очолив Д.Постоловський. В Усті з’явились антифашистські групи на чолі з І.Козаренко, В. Григор’євим, Ю.Лебідем. Устяни мали тісні зв’язки з підпільниками Лугової, якими керував В.Цуркан. До складу цієї групи входила 80-річна Ганна Шмерчук, котра зберігала прапор місцевого колгоспу, переховувала для партизан радіоприймач. Великим авторитетом серед підпільників користувалась лікар Фаїна Соколова. Вона була рішучою людиною, брала участь у диверсіях, діставала в комендатурі бланки для документів, перевозила зброю, лікувала партизан, влаштовувала в Усті перебіжчиків з-за Бугу.

В Кидрасівці підпільну групу створив А.Колісник. У Поташні діяла група О.Ткачука та Я.Мазура. У Баланівці, Бирлівці, Сумівці – група Сміливого (Гната Вуйчака). В Михайлівці та Романівці – група С.Чернеги. У Яланці – підпільна антифашистська група на чолі з І.Балановським. Активно діяли підпільники П’ятківки, Великої Киріївки та багатьох інших сіл.

Тим часом, наприкінці 1941 р. створюються підпільні групи й по іншу сторону Бугу – в Тернівці (керівник – Д.Серков), Березівці (П.Роїк), Дяківці (І.Кириченко), Серединці (Ф.Коваль), Теофилівці (М.Худолій), Тирлівці (А.Думанська), М’якоході (М.Осипчук), Чернятці (Х.Года). Тоді ж розгортає свою діяльність підпільна організація у Джулинці, на чолі якої стали Максим Корнійчук (Саша Жалов) та Флор Волощук.

Серединчанин Максим Сергійович Корнійчук перед війною працював в Удичській школі. Під час наступу ворога він отримав завдання підірвати цукрозавод, але його викрили.

Пізніше Корнійчук потрапив до табору для військовополонених в Умані.

Втік. Знов був схоплений, але за допомогою підпілля визволений з-під арешту жандармів. Вів роботу в Гайвороні, Теплику, Джулинці.

Отже, всього на території району під час війни діяли 22 підпільні організації, які нараховували в своїх рядах 700 патріотів.

В травні 1942 року з ініціативи М.Корнійчука створюється міжрайонний підпільний комітет, який координував дії партизан і підпільників 4-х районів. Влітку 1942 р. під керівництвом М.Корнійчука організовується партизанський загін, бази якого знаходилися біля Тернівки та х. Цегельня (с. Серединка).

Партизани нападали на жандармські пости, управи, знищували ворожу техніку. Після нападів часто з’являвся напис: «Це зробили партизани Саші Жалова». Відбувся важкий бій із групою німців біля М’якоходу. На початку вересня 1943 р. на території Джулинського району з’явив - ся партизанський загін А.Кондратюка, з яким загін Корнійчука об’єднався.

В березні 1943 р. в Бершаді почала діяти підпільна друкарня, в якій було надруковано 150 листівок, зведень радянського інформбюро про героїчні дії Радянської армії на фронтах війни. Підпільна друкарня перебувала в будинку Бузі Олевич, яку потім розстріляли окупанти. Не зумівши знайти друкарню, окупанти провели масові облави, заарештували понад сто чоловік, багатьох з яких розстріляли.

Чимало клопотів окупантам завдавала молодіжна підпільна група, яку очолював Борис Нижник, відомий як Роман Бурий. Йому вдалося покласти листівки навіть на стіл румунського коменданта Джекерару. І хоч не хотів, а довелося тому прочитати проголошену союзниками по антифашистській коаліції «Декларацію про відповідальність окупантів за звірства». Відважний керівник молодіжної групи був зраджений й потрапив до рук жандармів. Після нелюдських знущань він був розстріляний.

Б.Нижник посмертно нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Були заарештовані і страчені підпільники та керівники груп К.Пустовойтов, В.Глущенко, Г.Бойко, І.Добровольський, Г. і Є.П’ятківські, Л.Воскобойник, А.Алстман, Ф.Соколова, І.Козаренко, О.Бондар, К.Бойчук та інші. Після другого арешту розстріляли баланівського ватажка Г. Вуйчака. Підпілля значно постраждало, але збереглося.

Несподіваний арешт і страта О.Пилипчука змусили впритул взятися за створення загону тільки восени 1943 р.

Командиром загону став Степан Онуфрійович Печений, родом із Джулинки. В загоні було багато червоноармійців із табору в Тернівці. Дуже швидко загін виріс до 50 чоловік, його поділили на взводи (А.Стасюк, Г.Чернега, Ф.Євдокимов, П.Малішевсь - кий, Н.Ладиженський, П.Космин). До речі, у цьому загоні розвідником і радистом був уродженець с. Осіївки, майбутній лауреат Ленінської премії Олександр Романченко.

Загін почав здійснювати рейди по району. Було розгромлено прикордонний пікет у Берізках-Бершадських (23 жовтня 1943 р.), завдано удару по Устянській комендатурі.

19 листопада 1943 р. великий каральний загін, який об’єднував кілька сот румунських солдат і жандармів, раптово оточив хутір Сталінку (тепер село Партизанське). В результаті розправ та розстрілів закладнів загинув 31 житель хутора і села Осіївки.

Але селяни не видали партизан.

19 грудня 1943 року відбувся бій загону Печеного із румунськими карателями.

Через сум’яття румуни втратили понад 140 чоловік. Однак і партизани втратили багатьох, серед них і свого керівника. Печений був смертельно поранений та помер, хоча його намагалися врятувати, переправивши до лікаря у село Вовчок. Частина партизан Печеного приєдналася до інших загонів, наприклад загону «Буревісник» у гетьманівських лісах. Також утворився новий загін на чолі з Андрієм Колісником.

В партизанських загонах воювали з окупантами 200 наших земляків, в підпільних диверсійних групах – близько 450 осіб, було біля тисячі учасників інших форм боротьби. В боях з ворогом загинули 150 народних месників.

Партизани і підпільники знищили до 2 тисяч ворожих солдатів та офіцерів, здійснили велику кількість диверсій на залізниці, на промислових підприємствах, в общинах сіл, захоплюючи багато ворожої зброї.