Там, де тече швидкоплинний Південний Буг, на берегах якого гордо красуються сосни, дивляться замріяно у воду верби, на його правому боці біліють чепурні хати. Це - Сумівка. Початки заснування й існування села виходять з глибокої давнини.
Наше село дуже гарне, воно потопає в зелені садків, оточене густим віко¬вічним лісом. Недарма цю невелику мальовничу місцевість називали Красний Городок.
На початку XIII століття в період монголо-татарських набігів на село, напали татари.
Це було на Великдень. Святково одягнені люди, урочисті й веселі, пішли до церкви. Дома залишилися лише старі, немічні та немовлята з матерями. Цього, здається, тільки й чекали ординці. З усіх сторін вони влетіли, як смерч, у село і розпочали різанину. Не жаліли нікого. В колисці востаннє заплакало дитя, жах смерті застиг на обличчі молодої матері, не дійшов до хвіртки старень¬кий дідусь. Сполохалися люди біля церкви, почувши зойки та плач в селі, але ніхто не вийшов з церковного майдану. Жорстока рука ворога різала, била,топтала кіньми всіх. Рікою текла людська кров. Зачервонівся, застогнав Південний Буг, бо такого горя ще не бачив на своєму віку.
Вцілів лише один чоловік з сім'єю, якого попередили про набіг татар. Він утік до лісу, бо жив з самого краю села. Коли повернувся і побачив сумну кар¬тину нелюдської розправи, серце його розірвалося від жаху і болю.
Пройшли роки... Колишній Красний Городок відбудували нові поселенці, бо місце було зручне, вигідне, мальовниче. І в пам'ять про страшну трагедію село стали називати Сумівкою ( від слова "сум" - печаль).
вранці -2…-4° 
