Історик Павло Халебський разом з патріархом Макарієм здійснив поїздку в Україну в 1654 році.
В своїх подорожних нотатках П. Халебський розповідає про відвідини Сумівки. В ті часи вона являла собою містечко на березі Південного Бугу з трьома дерев'яними укріпленнями і трьома ровами. Посеред містечка знаходилась церква на честь святої Параскеви-П'ятниці.
Місцеві історики і краєзнавці стверджують, що Сумівку було спалено З рази:
- в 1242-(43) рр.. монголо-татарськими зайдами,
- в 1905 р. - царськими посіпаками,
- в 1920 році - „відважними" котовцями.
В 1242(43) році практично все населення села було вирізане. Разом із селом згинула і стара назва села - Красний город.
Вцілілі жителі відбудували село, фортецю, але дали новому поселенню нову назву - Сумівка, яка б нагадувала його жителям про свою трагічну долю.
В бурхливих подіях революції 1905-1907 рр. сумівчани взяли найактивнішу участь.
Наприкінці травня 1905 року робітники маєтку магната Собанського оголошують загальний і безстроковий страйк. Хазяїн лютує, погрожує, а тим часом без селянської праці заростають бур'янами поміщицькі поля. І вже можна підрахувати не прибутки, а збитки. Вони величезні.
Проти страйкуючих власті кидають драгунів.
Ось що писав у той час начальник жандармського управління Подільському губернатору: „Драгуни ріжуть сільську худобу, свиней, овець, домашню птицю і все, що попадеться під руки, січуть шомполами.
Робиться це на догоду і на прохання поміщика.
Вперше радянську владу в селі було проголошено в 1918 році. Село багато разів переходило із рук в руки різних військово-політичних сил. Тут побували і німці, і австріяки, петлюрівці, білогвардійці та ін.
29 квітня 1920 року сумівські селяни виступили проти радянської влади проти грабіжницьких хлібозаготівель, проти сваволі місцевих властей. Для розправи з непокірними прибув сам Котовський Г. І., а з ним і чисельний загін червоноармійців. І трапилася страшна трагедія - ескадрон Котовського за його наказом спалив Сумівку. У вогні і диму загинули 53 сумівчанина.
А вчинила так радянська влада як помсту за двох червоноармійців, які займалися в селі справжнім мародерством, пиячили, ґвалтували дівчат, і були скарані на смерть на місці злочину.
Комбриг Котовський не захотів вислухати делегацію сумівчан, наказав по периметру села розосередити гармати, які після підпалу осель розстрілювали те, що залишилось після пожежі.
В 1929 році в селі було створено перший колгосп „Нива", головою якого було обрано робітника з Донбасу 25-тисячника Лєщенка М. І. В тому ж таки 1929 році активного учасника боротьби за встановлення і зміцнення радянської влади на селі Дроговоза П. В. було обрано членом ВУЦВК. Зла доля неначе переслідувала село. В 1932-1933 рр. голодною смертю померли 350 сумівчан. Репресовано і вислано 23 сім'ї. В 1933 році в Сумівці були випадки людоїдства. Страшні часи - нещасні долі. В 1937 році в селі була організована одна з перших в районі жіночих тракторних бригад, її очолювала Сташенко Є. Сумівчани боронили Вітчизну на полях фронтів Великої Вітчизняної війни. Багато з них загинули. На їх честь в центрі села споруджено пам'ятник.
Сьогодні в селі функціонує середня школа, дитячий садок, 2 бібліотеки, сільський клуб, торговельний комплекс, фельдшерсько-акушерський пункт, лісогосподарська дільниця - Сумівське лісництво.
Тривалий час місцеве господарство очолював Судома В. Ю.
Топоніми, гідроніми села:
- Сумівська дача,
- Торбів рів,
- Сабадашівський яр,
- Вдовина криниця,
- Голосіївка,
- Грибівка,
- Круглик,
- До тополі,
- Габрівка,
- Польова,
- Оґруд,
- Село,
- Попова криниця,
- Криниця Підборських
вранці -2…-4° 
