У кожного народу є свої неписані закони, звичаї, традиції, яких дотримуються і виконують іноді більш рівно, ніж законів, писаних в кодексах та статутах. Випробувані часом традиції стали невід»ємною рисою нашого побуту , і часто ми їх виконуємо не задумуючись, для чого і для кого ми так робимо, яке значення вони мають. «Так прийнято, так ще наші прадіди робили, так велить звичай», - ось пояснення, які можна почути, коли розпитуєш про ту чи іншу традицію.
Ось і випікання весільного короваю - один з найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Саме без короваю і понині не обходиться жодне весілля, проводи в армію, родини, урочисті події.
Село Сумівка, що на Бершадщині, відоме навіть в столиці та за межами держави своїми запашними короваями. Адже тут одразу кілька майстринь – коровайниць творять справжні витвори мистецтва. Наша розповідь про Подборську Валентину Василівну.
В мальовничому селі над р. Південний Буг в 1956 р в багатодітній сім'ї народилась Валентина. В працьовитій колгоспній сім'ї дівчинка росла трудолюбивою, веселою. Часто мати для своєї родини випікала хліб, пиріжки, калачі, - запах свіжовипеченого хліба супроводжував Валентину ще з дитинства. Тож не дивно, що спостерігаючи за вправними руками матері, коли та місила діжку з тістом, донька і сама потроху вчилась цій справі.
Після закінчення школи поїхала в м. Бершадь вчитись швейній справі, потім працювала секретарем – машиністом в м. Гайсин, на Вінницькому радіо- ламповому заводі. Після одруження працювали з чоловіком на Півночі, на Рівненській АЕС. Зростили сина й доньку. Життєві дороги знову повернули їх в рідне село. Працювала ланковою, але весь час випікала щось для сім»ї. Згодом спробувала спекти для родини великий коровай і, на щастя, він вдався надзвичайно добрим, запашним. Так і стало це улюбленим заняттям Валентини Василівни.
Звичайно, хто спробував сумівського короваю, той не забуде цього смаку. Тому замовлень у господині вистачає завжди! Жодного року День незалежності чи Свято врожаю не обійшлося без короваю.
Сумівчани дуже пишаються своїми талановитими односельцями.