... Він пішов у засвіти та залишив по собі добрі діла, дітей, внуків і... щирі свої вірші, не завжди літературно досконалі, але щирі, сповнені непідробної любові до рідного краю, своїх славних земляків, до України. Це його своєрідний поетичний заповіт. Кілька віршів пропонуємо увазі читачів «Бершадського краю».
МОЯ СЕРЕДИНКА
Моя Серединко, ти острів у морі,
І горять над тобою немеркнучі зорі.
Село моє рідне, ти маяк в океані,
Що вказує шлях кораблям у тумані.
Моя Серединко, ти життєвий експрес,
Тобі притаманний постійний прогрес,
Йдеш тернистим шляхом, оминаючи моди,
І вперто долаєш усі перешкоди!
Тримайся ж без страху в бурхливому морі,
Вагомим врожаєм наповнюй комори.
Моя Серединко, твої хлібороби
Завжди хочуть бути упевнені в тобі.
Є тебе, рідна, кому прославляти,
Старайся ж ніколи свій курс не міняти.
Океанськії хвилі долай, наче піну,
Щоб флагманом стати на всю Україну!
З РОДУ ХЛІБОРОБІВ
З часів повоєнних і по нинішній час
Гримить слава про них невмируща –
Про рід хліборобів, про рід Кавунів
Та про справи земні їх насущні.
Такими були брати Кавуни,
Такими і є їх нащадки,
Завжди мету мали одну,
Щоб людям жилося в достатку.
Їм завдячні Шляхова й Серединка,
Житомир і Вінниця теж мають згоду,
Бо рід хліборобський цей знає весь світ,
І немає йому переводу!
Такі люди – це гордість держави
У різні епохи, в сумбурстві ідей.
Хай вічно живе й ніколи не згасне
Світла пам’ять про добрих людей!
ВІДЛУННЯ ЛЮБОВІ
Немало років пролетіло
З тих пір, як зустрілися з тобою.
Та я, як і в юності давній,
Милуюсь твоєю красою.
Не забув я твої ніжнії руки,
Босі ноги в ранковій росі,
Голубі волошковії очі,
Мак червоний у русій косі.
Волошкові очі, золота коса,
Ти моя кохана, ангельська краса.
Мріяв я про тебе навіть уві сні.
Ніжність твою, люба, не забуть мені!
Тому завжди молитимусь Богу,
Що тебе лиш мені він послав,
І за тебе, моя люба і мила,
Йому б душу й сьогодні віддав!
ПЕРШЕ КОХАННЯ
Людська пам’ять не завжди проста,
Та прості вам усім побажання:
Хай не згасне ніколи в житті
Свята згадка про перше кохання.
Примадонно моя чарівна,
Я не можу збагнути і досі,
Чим серце моє полонили
Твої довгі дівочії коси.
Я не можу забути ніколи
П’янкий аромат твоїх кіс.
Він, як в юності давній,
Моє серце бентежить до сліз.
Коли я їх вперше погладив,
Ніби струм тіпонув моє тіло.
Й від пахучого трунку любистку
Моє серце одразу зомліло.
Мимоволі заплющились очі,
А уста наші міцно з’єднались.
І неначе ми разом з тобою
У небо до Бога піднялись.
Коли пристрасті мить промайнула,
І відкрилися наші повіки,
Я відразу усе зрозумів,
Що ти – дар мені Божий навіки!
Ціну миті тієї і щастя
Аромат, що дурманом окутав,
І тебе, моє перше кохання,
Я ніколи не зможу забути!
Микола ХАРАЇМ, с. Серединка.
