Післявоєнне дитинство, рання праця і труднощі загартували його волю та характер, наклавши свій відбиток на поступки і дії. І все ж рідна
Хмарівка, її люди назавжди залишилися в пам'яті світлим сонячним променем серед суворих буднів усього його життя.
Він запам'ятався своєю енергійністю та цілеспрямованістю усім, коли закінчував десятирічку у
Красносілці, Українську сільгоспакадемію у Києві, коли напружено працював головним інженером у чернятському колгоспі.
Виробництво стало його постійним Учителем, як і наставники, колеги, з якими довелося працювати, переймати досвід, вчитися, а потім і самому вчити.
Його талант і організаторські здібності якнайширше розкрилися на посаді директора Джулинської "Сільгосптехніки", де він працював 10 років, до 1985-го. Це був небачений раніше злет цього підприємства, коли будувалися нові приміщення цехів і майстерень, створювалися більше сотні нових робочих місць, а працівники, як і сам трудовий колектив, постійно відзначилися в числі кращих у районі та області.
І хоч визнання, державні нагороди та авторитет не заставили про себе довго чекати, Анатолій Іванович ніколи не піддавався "зірковій" спокусі, залишаючись простим у побуті та спілкуванні. Зате не терпів байдужості та недисциплінованості і особливо цінував людину праці.
А коли сусідній ставківський колгосп став занепадати, керівництво району попросило на його порятунок Анатолія Івановича Байдалюка. І він погодився залишити добре налагоджене підприємство й поспішив на допомогу ставчанам. І знову налагодив тут усі непрості виробничі процеси, і знову будував, будував. Бо хоч сільгоспінженером був за фахом, та в душі – будівничим.
Всього було за 13 років тут головування, але труднощів він не боявся і ніколи не опускав рук. За його плечима завжди спокійно почувалися його підлеглі, прості трудівники, за яких він завжди турбувався, цінуючи їх труд.
Скільком людям він допоміг, скільки залишив після себе доброго і корисного. Про це пам'ятають й понині.
Так сталося, що Анатолію Івановичу знову довелося створювати "з нуля" нову організацію у
Джулинці – в 1998 році він очолив і керував увесь цей час машинно-тракторною станцією "Південний Буг", яка своєю технікою допомагала сільгосппідприємствам навіть сусідніх районів в проведенні сільськогосподарських робіт, тож завжди працював разом з людьми і для людей.
Він щиро любив і гордився своєю родиною, бо саме тут відчував себе щасливим. У нього було багато задумів і планів. Підступна хвороба не дала їм збутися.
5 жовтня – річниця смерті Анатолія Івановича, і майже в ці дні йому виповнилося б 60. Хай вона ще раз нагадає всім нам про цю чудову Людину і його добрі справи.
Хай земля йому буде пухом!
Павло БАЙДАЛЮК.
вранці -2…-4° 
