На знімку: ландшафтний дизайнер Олександр Царьок.
І зараз не вірю в успішне завершення журналістського пошуку. Вдалося-таки встановити: Бершадщина має ще одного Героя України! Виявляється, наш земляк був активним учасником подій Революції Гідності на Майдані і загинув 20 лютого 2014 року біля Жовтневого палацу.
Та про все по порядку.
Олександр Миколайович Цапок народився 29 січня 1959 року в с. Серебрії, мешкав по вул. Спортивній. Закінчив місцеву початкову школу, далі навчався у Серединській середній. Опісля – Білоцерківський будівельний технікум. Проживав у Василькові, що на Київщині, куди з Вінниччини переїхав із батьками.
Ви, мабуть, уже звернули увагу на прізвища: Цапок – Царьок. Ні, це не помилка, а ціла історія, яку мені розповіли однокласники Олександра – Валентина Третяк (Морванюк), Анатолій Герасимчук, Людмила Теревенчук.
Закінчивши Серебрійську початкову школу в 1970 році, Сашко Цапок разом із друзями прийшов у п’ятий клас Серединської середньої. Невеликого зросту, світловолосий, із притаманним почуттям гумору. Серебрійські діти одразу влилися в новий учнівський колектив. Усім було цікаво навчатися, відпочивати. Олександр став душею класу: міг із захопленням розповідати різні історії, вмів пофантазувати. Поважав дівчаток. Мав багато друзів, яким довіряв свої потаємні мрії.
Одна з них – замінити в майбутньому прізвище Цапок на інше.
– Виросту, – казав, – і зроблю це обов’язково.
А причина ось у чому. В їхньому класі навчалася гарна, мила дівчинка невеличкого зросту. В неї по-вуличному було прізвисько «козичка».
Учні посміювалися над ними, часто вигукували: «Цапок і козичка!». Це хлопчика не лише дратувало, а й ображало до глибини душі.
Навчався Сашко у школі недовго, оскільки сім’я ви - їхала із Серебрії в інше місце проживання – на Київщину.
Там, у Василькові, Олександр із зміненим прізвищем Царьок деякий час працював у міській друкарні. Коли звільнився, вирішив зайнятися ландшафтним дизайном. Руки майстра (мав диплом будівельника) створювали за оригінальними проектами не лише біля власного дому озеленені ділянки, квітникові клумби, але й каскади декоративних водопадів, басейни.
Разом із дружиною Валентиною виховали п’ятеро дітей: трьох синів і двох дочок. Дочекалися внучки.
Олександр завжди мав власну думку, займав активну позицію. Ось чому всім серцем сприйняв Революцію Гідності, вийшов разом із іншими патріотами будувати барикади на Майдані, де вирішувалася доля України.
20 лютого 2014 року Олександр Миколайович загинув.
Його застрелили. Одержав три кульові поранення, переламані ноги, поневічене тіло.
Як пише Т.Т. Шахівська у книзі «Небесна Сотня – герої не вмирають», сини Олександр, Дмитро, Володимир провели власне розслідування загибелі батька. Відшукали сотника, від якого дізналися подробиці.
«Коли стало ясно, що «Беркут» стріляє на поразку, всі вирішили відступати в безпечну зону. Сотник плакав, коли говорив мені про це. Зізнався, що сам побіг. З його сотні на Інститутській залишилося лише кілька людей.
Серед них і батько, – розповідає Олександр, наймолодший син Героя Небесної Сотні. – Батько сказав: «З Майдану не піду». Сотник крикнув: «Так ви ж помрете!». На що батько вигукнув: «Герої смерті не бояться!».
Але вмирати він, за словами дружини, не збирався. До останнього дня складав плани, мріючи втілити їх у життя.
Наприклад, хотів облаштувати на ділянці власний виноградник. Олександр навіть купив саджанці. Планував посадити їх навесні. Але життя розпорядилося інакше… Ось такий він, подолянинземляк – мужній і безстрашний патріот, який віддав свій найдорожчий скарб заради кращого майбутнього. Він боровся за свій народ. Пам’ять у наших серцях – найвищий йому обеліск.
І насамкінець, хочу поділитися приємною новиною.
Директор ТОВ «Прогрес» с. Серединки, депутат районної ради Олександр Кавун підтримав пропозицію вчителів, учнів, щоб на фасаді місцевої школи встановити меморіальну дошку з написом – «Тут навчався Герой України, Герой Небесної Сотні Олександр Царьок».
Петро МАНІЛЕНКО.
вранці -2…-4° 
