Бійці батальйону, форсувавши річку, повністю знищили ворога, що утримував берег. Решта фріців поспішно відступала у напрямку Війтівки. Їх переслідували радянські воїни, наздоганяючи автоматним і кулеметним вогнем.
Ще довго за селом (полем і шляхом) лежали тіла фашистів. Про це видовище пригадує і Ганна Бука: «Через якийсь день після визволення села ми проводжали тата до Бершадського військкомату. Йшли уночі, місячно було. А скрізь полем трупи німців лежали. Так якось страшно стало. Думаю: «Може, ще десь німець живий лежить і буде у нас стріляти». Але вони усі були мертві».
Фашисти були вибиті із села. Бійці, які форсували річку, разом з групою Лобачева тепер прикривали південні підступи до села, забезпечуючи переправу решти підрозділів батальйону.
У цей же час, неподалік Мань ківки, зі сходу Буг форсувала група бійці 333-ої окре мої розвідувальної роти 254-ої стрілецької дивізії 52-ої армії (головні сили армії, як уже зазначалося, форсування здійснювали в районі Шумилова). Про це свідчать і документи: «…при форсуванні р. Південний Буг в районі с. Шумилова Джулинського району Вінницької області, діючи у складі групи розвідників, – читаємо у нагородному листі розвідника Андрія Никифоровича Бедана, –одним з перших закріпився на правому березі ріки й успішно відбивав контратаки противника, потім зі своїм підрозділом перейшли у наступ. Переслідуючи ворога, що відступав, одним із першим увірвався в Маньківку й особисто знищив гранатою вогневу точку противника та понад 10 гітлерівців». За цей подвиг А. Н. Бедан був нагороджений орденом Слави 3-ого ступеня.
У Красносілці головні сили батальйону Крапивіна розпочали переправу. Її здійснювали у районі сільського стадіону. На той час то було єдине місце, де був брід – улітку глибина 20-60 см, але у ті березневі дні через весняну повінь вода сягала до метра. Буг вийшов із берегів, течія була дуже швидкою, що ускладнювало рух. Крім цього, коли почалася переправа, у небі над Бугом з’явилися німецькі літаки. Вони йшли низько, бомбардуючи та обстрілюючи радянські підрозділи. Теж саме відбувалося і над переправами Завадівка-Крушинівка та Джулинка-Шумилів.
Тільки пізніше з’ясувалося, що коригування нальотів фашистської авіації здійснювали троє німецьких солдатів, які знаходилися у трубі Красносільського цукрового заводу.
З висоти 65 метрів їм добре було видно не тільки переправу у Красносілці, але й у районі Крушинівки і Шумилова. Як розповів Петро Загоруйко, коригувальників помітили красносільські хлопчаки і розповіли радянським бійцям. Згодом усі троє фашистів були розстріляні на березі Бугу.
Під час переправи від бомбардування й обстрілу німець кої авіації гинули люди і коні, нищилися техніка і майно. Не одного бійця забрали швидкі води Бугу. Окремі тіла радянських бійців пізніше підбирали рибалки за «хмарівськими садибами» та біля маньківського берега, а то й аж біля Шумилова. Серед загиблих, яких знаходили біля Маньківки та Красносілки, мабуть, були і бійці з переправи у районі Завадівки, тому і не дивно, що серед похованих у братських могилах багато невідомих солдат.
Швидка і бурхлива течія забирала і живих. Декому із них пощастило врятуватися завдяки сміливості красносільських юнаків, серед яких був і 17-річний Петро Загоруйко: «Тоді саме Буг грав, вирував.
Велика і стрімка вода бувало когось і забирала з живих. Дехто потонув. Щоб хоча б хтось міг врятуватися, ми перетягнули через річку нижче переправи неподалік від місця, де був міст, грубий мотузок, зв’язаний з кількох частин. Тоді той, кого й зносила вода на переправі, міг учепитися за мотузок і по ньому дістатися берега».
Не один рік у місці тієї переправи знаходили зброю, речі та майно.
«Улітку через кілька років, – розповідає уже Іван Курнос, – маньківські хлопці, купаючись у місці переправи, знайшли солдатську кухню, повну вареної квасолі. Ще довго та кухня служила працівникам ферми для підігріву води».
І все-таки, долаючи холодну і швидкоплинну річку, батальйон капітана Крапивіна переправився на правий берег. Жителі Маньківки радісно і гостинно зустрічали визволителів. Бійці збирали трофеї, приводили себе в порядок, спілкувалися з селянами.
«Після завершення переправи, – пригадує Микола Лобачев, – до нас підійшло командування батальйону. Капітан Крапивін подякував за вдало проведену операцію і віддав наказ начальнику штабу підготувати нагородні документи на бійців, які відзначилися у форсуванні та визволенні села.
Після нашої розповіді про нічну переправу він віддав наказ підготувати на жителя Красносілки діда Шевчука, який переправив бійців через Буг, подання про нагородження орденом Червоної Зірки за надання вагомої допомоги у проведенні операції з форсування Бугу».
Та, на жаль, у нагородних наказах нашого земляка немає. Може, через те, що про нього не було даних (бійці Лобачева знали його тільки як діда Шевчука), а може, були інші причини, але він завжди залишиться героєм у наших серцях.
У звільненій від ворога Маньківці прощалися із загиблими. Через обмаль часу їх похованням займалися місцеві жителі.
ДОВІДКОВО: За списками втрат 45-ої механізованої бригади 5-ого механізованого корпусу, обліковими картками поховань, іншими архівними матеріалами при визволенні села Красносілки, форсуванні Бугу та звільненні від фашистів села Маньківки загинули: лейтенант М.Г. Гускін, рядові І.І. Іванов, І.В. Миронов, молодший сержант С.І. Борзенков, рядові Т.С. Гриднєв, А.Куркумбаєв, сержант В.Й. Шадурський, рядові Г.Д. Демарчан, М.С. Левищев, молодший сержант М.М. Белан та ряд бійців, імена яких залишилися невідомими (5 – у с. Красносілці і 15 – у с. Маньківці).
Щоправда, на даний час вдалося уточнити деякі імена невідомих бійців.
У цей же день, 12 березня, силами жителів Красносілки і Маньківки та окремих підрозділів 27-ої і 52-ої армій, які уже підійшли до Південного Бугу, розпочали будувати міст. Наступного дня він був повністю готовий.
Ще кілька днів підрозділи 27-ої і 52-ої армій переправлялися через Буг. Ще кілька днів радянські бійці квартирували у Красносілці і Маньківці. А батальйон капітана Крапивіна, виконавши поставлене завдання, 12 березня 1944 року вирушив наміченим маршрутом – селами уздовж правого берега Бугу – для з’єднання з головними силами своєї бригади.
За героїчне форсування Південного Бугу та визволення с. Маньківки 25 бійців і командирів 1-ого мотострілецького батальйону 45-ої механізованої бригади були нагороджені орденами і медалями. Із них Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.09.1944 р. сержанту М.Г.Лобачеву, молодшому сержанту В.І. Демченку і рядовому І.М. Туфтову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка». А Указом Президента СРСР від 5 травня 1990 року за героїчне форсування Південного Бугу та мужність і героїзм, виявлені у боях з німецько-фашистськими загарбниками у роки Великої Вітчизняної війни, на підставі нагородного листа за форсування Бугу, підписаного 22.03.1944 р., присвоєно звання Героя Радянського Союзу кулеметнику 1-ого мотострілецького батальйону, рядовому М.С. Степанову з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
Потім були визволення Могилів-Подільського і героїчне форсування Дністра, вихід на західний кордон Радянського Союзу, Берлін і червоний прапор над рейхстагом.
Описане вище – це ще одна сторінка героїчного подвигу нашого народу проти фашистської орди. Сторінка, яка була написана холодними березневими днями сімдесят років тому.
Володимир ПРИБИЛА.
вранці -2…-4° 
