Було то дуже давно. Як і в інших селах, у Війтівці на Маланки ходили ватаги ряджених дівчат і хлопців та звучала щедрівка перед Новим роком (Василем) з побажаннями здоров’я, щастя та всіляких гараздів. Але одного року, як переказують старі люди, в цей вечір сталася трагедія – загинув священик. Батюшку того дуже любили та шанували у Війтівці. В пам'ять про світлу людину, наступного року, в роковину загибелі, веселої щедрівки не було чути у Війтівці. Згодом це стало традицією. А дзвінка і водночас ніжна щедрівка звучить на Святвечір під Водохреща з уст дівчаток. Бо за традицією, на Василя посівають хлопчики-підлітки, а дівчатка йдуть щедрувати 18 січня.
Як були маленькими, співали «Щедрик-ведрик, винесіть вареник…», трохи підросли – улюбленою була знаменита на весь світ «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…», а дівчата 15-17 років уже співали складну у виконанні «Сів Ісус Христос вечеряти, прийшла до нього Божая Мати…».
Міцні і невмирущі традиції народні. І хоча обряди «колядування», «посівання» і «щедрування» втратили свою магічну функцію, ми все ж віримо, що побажання, висловлені в період Новоріччя, мають стати реальністю.
Валентина ТЕСЛЮК, завідуюча музеєм історії села при Війтівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
вранці -2…-4° 
