Кожна епоха народжує своїх знаменитостей – в науці, політиці, культурі... Василь Михайлович Кавун також знаменитість – от тільки в якій конкретній галузі важко й сказати, оскільки поле його діяльності досить багатогранне. Він – високоосвічена людина, бо його життєві дороги пролягли через сотні університетів – народних і наукових, де він сам знайомився з досягненнями світової цивілізації і знайомив інших зі своїми досягненнями. Його досвід, статті й полемічні роздуми стали справжньою школою для багатьох діячів великого масштабу. Він – професійний політик, який багато років був не лише в числі партійної еліти, а й впливав на формування державної стратегії, будучи депутатом багатьох скликань найвищого органу влади країни. Впливав, мислячи нестандартно, відходячи від встановлених догм.
Справжній талант Кавуна-керівника почав розкриватися на посаді голови шляхівського колгоспу, якому він віддав свої кращі роки. Це був період небаченого злету рядового в післявоєнні роки господарства до справжнього лідера в колгоспному виробництві країни, яку представляли шляхівчани на світовій виставці у канадському Монреалі в 1967 році.
Представляли свій досвід у вирощуванні високих врожаїв сільськогосподарських культур, в економіці господарювання, в соціально-культурному розвитку Шляхової і зростанні добробуту селян. Ці питання завжди були в полі зору Василя Михайловича і знаходили свій розвиток в його численних тоді виступах на партійних та інших форумах. Керівник нової епохи – так говорили про нього на великих і малих зібраннях. До нього приїздили вчитися колеги, державні чиновники і навіть керівники держави. Він і сам в числі парламентських та урядових делегацій відвідав чимало країн світу. Зірка Героя стала заслуженою оцінкою його діянням у Шляховій. А хіба перелічиш всі його численні ордени та звання? Прізвище Кавуна лунало завжди – коли про нього говорили керівні діячі партії і держави, особливо Хрущов, Брежнєв, і недруги, які вбачали в ньому серйозну загрозу своїй кар’єрі.
Якось, при зустрічі, Василь Михайлович зізнався, як, вже на посаді голови Вінницького облвиконкому, його постійно цькували за те, що він намагався виступати українською мовою і весь час займався тільки господарськими питаннями.
Власне, господарська діяльність була головною у Кавуна, і тоді як він переїхав до Житомира, ставши першою особою цієї області. (Для молодих читачів нагадаю, що це була посада першого секретаря обкому компартії). І понині там ім’я Кавуна вимовляють з пошаною за те, що у чоботях обходив усю сільську глибинку, допомагаючи їй «стати на ноги», розвивав інфраструктуру і економіку області, підбирав молодих, грамотних і енергійних керівників, які пізніше стали знаними в країні.
Кавун підняв Житомир – так образно оцінили діяльність Василя Михайловича його колеги і преса. Однак, найвищою для нього завжди залишалася оцінка людей, задля яких і трудиться він все своє життя.
Нехай у читача не складеться враження, що життєва дорога у Кавуна була пряма і без перешкод. Навпаки, труднощів вистачало завжди. Але саме вони, мабуть, і сформували його характер, який не має нічого спільного із заспокоєністю, пристосуванством, байдужістю. Послухали б ви розповіді Василя Михайловича про те, як його безпідставно цькував за це різними перевірками і публікаціями в центральній пресі Союзу головний ідеолог перебудови Яковлєв, про його враження від останньої зустрічі в Кремлі із самовпевненим лідером Горбачовим та інше! Про це б мемуари писати! І дай Бог, щоб вони з’явилися. Тим більше, що оцінки Кавуна багатьох явищ і подій останніх років існування Союзу і періоду становлення української держави й понині не втратили своєї актуальності.
Вже полишивши велику політику, вийшовши на пенсію, Василь Михайлович – «Людина з легенди», як називали його не лише знайомі, проміняв затишну міську квартиру на свою сільську хату у Шляховій, куди повернувся через багато років, – шляхівчани знову обрали його головою правління свого КСП. А невдовзі земляки виявили йому високе довір’я, обравши народним депутатом України. До думки і голосу Кавуна прислухалися у Верховній Раді, він виступав з цікавими пропозиціями до виконавчих структур. Однак, за його словами, урядові чиновники чомусь все менше дослухаються до думок з «низів».
Роль Василя Михайловича у розвитку та зростанні авторитету Вінницької та Житомирської областей, всієї України досить велика, бо він, як депутат Верховної Ради СРСР шести скликань, а також депутат Верховної Ради незалежної України другого скликання, зробив дуже багато для нашого народу.
У своїй книзі «Пам’ятай: перед тобою – Людина», Василь Михайлович написав у передмові: «В моїй трудовій книжці усього три записи за 53 роки стажу – голова колгоспу, голова облвиконкому, перший секретар обкому партії. Нагороджений п’ятьма орденами Леніна, одне слово – хлібороб і партієць, партієць і хлібороб. Крім біографічних сюжетів згадую майже на кожній сторінці твору про людей праці, у яких вчуся цілодобово. Адже це – люди, які завжди годували й годують нашу славну миролюбну Державу, а коли треба – й беззастережно захищають її».
Типовий партократ, що пройшов шлях від голови колгоспу на Вінничині, він чимось нагадував Щербицького - положення першого в області, а другого в республіці було настільки міцним, що, здавалося, вони прийшли сюди "на століття". Проте положення їх різко змінюється після проголошення Горбачовим курсу на "перебудову". В той час, коли в Москві проголошуються ідеї гласності, свободи слова тощо, Житомир залишається таким собі "острівцем застою". Проте в області, як і по всьому Союзу, прокочується хвиля мітингів і демонстрацій. Тут створюється перша на Україні опозиційна владі регіональна організація "Громадянський фронт сприяння перебудові" на чолі з Аллою Ярошинською, метою діяльності якої була боротьба з Системою - за права, честь і гідність людини, свободу слова. Побачивши, що проголошений Москвою курс веде не до модернізації, а до знищення Системи, Кавун намагається вплинути на союзне керівництво: "Втямивши, до чого йде, я прагнув переконати Михайла Горбачова в помилковості затіяного ним". Під час виборів до нардних депутатів СРСР балотувався безальтернативно по Бердичівському терокругу Житомирської області. Виборці, які посміли висловити на мітингах в Бердичеві протест проти цього,були потягнуті до судів та оштрафовані. Серед них і інваліди ВОВ. Організував та очолив безпрецедентне шельмування кандидата в народні депутати СРСР журналістки Алли Ярошинської та її довірених осіб. Всього по Житомиру і області в той час було потягнуто до міліції, судів та прокуратури майже сто активістів,це були політичні переслідування інакомислячих вже за часів перебудови. Згодом, після виборів, безпартійна А.Ярошинська, вигравши їх у партократів з рахунком в 90,4%, оскаржила ці неправосудні рішення в Генрокуратурі СРСР, всі справи було переглянуто, кошти повернуто, людей реабілітовано.
18 грудня 1989 року після Комісії з ЦК КП України, що приїхала до Житомира розібратися в політичній ситуації на Житомирщині (що з нею вже не міг справитися В.М.Кавун, який не розумів, що відбувається навколо), В.М.Кавуна фактично знімають з роботи, дозволивши йому написати заяву "за власним бажанням".
В.М.Кавун був для Житомирщини фігурою знаковою. Він - символ та оплот застою, шельмування кращих людей тогочасного суспільства і ганебного кінця тоталітарної комуністичної Системи.
В період його правління було здійснено декілька масштабних проектів, таких як підвісний міст через річку Тетерів, який коштував сотні тисяч рублів. Але вже через короткий час міст довелося реставрувати, бо він почав розвалюватися, став небезпечним для людей.
В.М.Кавун обирався народним депутатом Верховної Ради, а згодом повернувся в КСП "Світанок" в с.Шляхова Вінницькій області, з якого починалося колись його сходження у владу.
Помер 8 серпня 2009 року в одній із київських лікарень.
вранці -2…-4° 
