Катря Карман голосистою дівчиною була . Та під час окупації забрали її у фашистську неволю рабинею (1942-1946рр.) У далекому чужому Франкфурті за загорожею колючою, за стінами кам’яними проходили дівочі літа. І скільки сліз туги за рідним краєм пролито , скільки зневаги перенесла дівчина , а голови не схилила перед людоловами . Гордо несла ім’я Радянської людини.Молодість її – тяжке виборсування з руїн і попелу . Повернулась на Батьківщину В 1946році у своє село . Сказали що на фермі руки молоді та дужі потрібні , не вагаючись дояркою стала. Зрілість - …. На цю пору випали найкращі роки життя Катерини Петрівни , країна ставала на ноги , а шляхівський колгосп домігся найвищих господарських показників , набував всесоюзної і навіть світової слави.
Трудівниці – щира шана людська. Трудівниці слава незмірна. Пригадала Петрівна ,як орден «Знак Пошани» вручали (1962р.) В цьому році – нагрудний значок «Відмінник соцзмагання». Тоді голова колгоспу В.М.Кавун сказав :» Бажаю вам Петрівно ще кращих успіхів «.А хтось з подруг :»Таких ,щоб Героя присвоїли»… .І ось …Радісна звістка ластівкою летіла селом , радіохвилею линула з гучномовця : доярці Катерині Петрівні Карман за високі надої молока , за досягнуті успіхи в розвитку твариництва Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 березня 1966 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з вручення ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і молот « . І не знайти у Шляховій людини , яка б не раділа за щастя жінки – трудівниці. Від радості ,що охопила все єство жінки , на очах забриніли слоьзи.
Катерина Петрівна сьогодні – зігнута вдвоє від хвороби стара жінка , але очі… Вона , мило усміхаючись, згадує: «Було , зайду на ферму, скомандую:»Всі на місця!» і корови зразу, як солдати, по місцях- тільки головами до мене повернуті. Я першою на фермі почала сортувати їх за продуктивністю. Більше дає молока, більше працює , отже, більше корму одержує.Тварина теж справедливість любить. Корова це вам не молочний верстат, а жива істота, її розуміти треба. Трактора несправного і того шкода кинути на полі, хоч йому й байдуже. А хвору тварину хіба що недолюдок кине. Вона вам цього ніколи не забуде.
Тридцять років доїла – і все руками. Жили надувалися , як мотузки, а на апарати переходити не могла. Шкода корів , погано вони піддаються механічному доїнню.З кров’ю, бувало, молоко всмоктувалось. То навіщо ці муки? Щоб вибракували потім тварин? Я жаліла їх. Себе не завжди жаліла, а їх – дуже. За 30 років у мене жодної корівчини не вибракували через хворобу чи якийсь недогляд. Людяність доярці теж потрібна. Бували дні, особливо в заметіль або хвищу, коли не можна завезти кормів стільки, як треба. То я (добре, що близько від ферми хата), часом, і свого сіна приносила, а теляткам- молока від власної корови.
І ще я любила пасти їх. Дівчата – по домах після доїння , а я своїх повідв’язую і – на конюшину . Від пасовиська більше молока. Мені мама дуже допомагали. І за сином подивляться , і підмінять мене”. Виправдала вона довір’я. Тричі учасником Виставки досягнень народного господарства була. Повернулась з срібною в 1958р.13 травня та бронзовою- 1 квітня 1966р. і золотою у 1967році медалями. Тоді вона надоювала по 3647 кг. молока на корову , зберегла весь новонароджений молодняк . Шлях до слави не легкий. Тридцять років на фермі, невтомної наполегливої , кропіткої праці.
І з кожним роком множився успіх з 1600 кг. молока на корову до 4624 кг. у 1966р. Чудових знавців своєї справи виростила Катерина Петрівна Раїсу Поперечну , Марію Молдун, Ніну Гевел. У 1970р. присвоїли їй звання “Почесний тваринник”. У цьому ж році нагороджена медаллю “ За доблесний труд в ознаменование 100-летия со дня рождения В.И.Ленина”. У 1978році нагороджена медаллю “Ветеран труда” за довгорічну і добросовісну працю.
Зараз Катерина Петрівна на заслуженому відпочинку з 1977р.
вранці -2…-4° 
