Коли проводилася перша черга евакуації, всі вважали, що це ненадовго, і незабаром вони повернуться до свого рідного краю, де вросли корінням, не знаючи реальності про те, що чимала територія нашої держави зазнала прямого радіаційного ураження.
Тисячам людей довелося залишити рідні домівки і переїхати в інші місця.
Ось так вона опинилася зі своєю родиною на Бершадщині. Саме тут розпочали нове життя, подалі від рідного краю, де кожна стежина нагадує про роки дитинства та юності, де квіти пахнуть поособливому, зеленню буяють ліси, але жити там неможливо, все «притрушено» радіаційним пилом, а в повітрі витає смерть. Вже пішли за обрій життя її батьки – М.А. Бриль, К.І. Бриль, сестра ви їхала та проживає в Києві, а вона залишилась в
Бершаді. Разом з чоловіком, Ігорем Дмитровичем, виховали донь ку Вікторію, яка навчається в одному з вищих навчальних закладів столиці. Лариса Миколаївна працює в стоматологічному кабінеті Бершадської ЦРЛ. «Ви знаєте, – говорить вона, – відтоді, як проживаю на Бершадщині, минуло 24 роки, але навіть із часом біль не минає, все частіше й частіше я подумки лину у свій рідний край. Часто сниться весна, я на рідному подвір’ї граюсь, душа радіє, та вже перед світанком розумію, що то був сон, але просинатися так не хочеться...»
Іван БОЙКО.
вранці -2…-4° 
