Планував жити з батьками у В. Киріївці. Проте життя змінило плани, і виїхав до Києва.
У 1981 році закінчив Дніпропетровську школу міліції і служив дільничним інспектором міліції. Після Національної академії МВС України працював у Міністерстві внутрішніх справ (1986-1993 р.р.).
Півроку служив в Управлінні кадрів ГУ МВС України в Києві. З посади начальника відділу ГУ МВС України в Київській області пішов у відставку за станом здоров’я. Як інвалід-чорнобилець ІІ групи, в грудні 1996-го, був комісований. Все! Медики і родичі чекали похоронів. Не дивлячись на важкий стан здоров’я, продовжував жити і боротися за життя за принципом: «Твори добро і живи! Світ не без добрих людей!» Зустріч, яка подарувала йому життя, відбулася на початку березня 1998 року...
– Миколо Івановичу, як Ви потрапили до Чорнобиля і що можете про нього розповісти?
– З 9 до 17 вересня 1986 року, безвиїзно перебував у Чорнобилі і Прип’яті. Все, що я бачив там, це світова трагедія. Постраждали не лише українці. Хто винен у тій аварії?
Відповідь проста – люди! Хто конкретно? На це питання ніхто і ніколи не відповість об’єктивно. Це моя думка.
– Що було після Чорнобиля?
– Шість років я був куратором Житомирської області по лінії діяльності дільничних інспекторів міліції від міністерства, і за службовим обов’язком треба було туди їздити.
Така поїздка була не одна.
Працюючи начальником відділу ГУ МВС України в Київській області, я продовжував «вирощувати» діагнози і до моїх сорока років їх накопичилося стільки, що дивом залишився живий. За станом здоров’я не зміг дослужити до пенсії за вислугою років одинадцять місяців. Сьогодні моя пенсія, як інваліда-чорнобильця ІІІ групи, аж 2268 гривень! Постраждали на багато років всі люди. Статистика смертності і захворювань страшна. Нація вимирає. Діти хворі, а вони – майбутнє країни. Хто служитиме в армії і захищатиме країну?!
– Як і завдяки чому Ви вижили?
– Починаючи з 1986 року, мої хвороби точили мене, як іржа. Мені не говорили про мої страшні діагнози, але я їх читав у очах лікарів. Я був гормонально залежним. Препарат, упаковка якого розходилася за три-чотири дні, в Україну легально не надходив і був дуже дорогим. З таким станом здоров’я всі чекали моїх похоронів. Я ходив із паличкою, харчувався за спеціальною дієтою, і... прощався з рідними.
– Яка Ваша мрія? Що таке мрія в житі людини? Чи вона досяжна?
– Це моя улюблена тема. З цього приводу я написав книгу: «Ваші Мрії, Цілі і Мета Життя». Після закінчення школи, якось спілкуючись із однокласниками, у мене закралася думка щось написати – пісню чи вірш. Але замість цього написав книгу про мрію та її реалізацію. Сьогодні я навчаю людей, як писати мрії, визначати цілі і допомагаю їхній реалізації.
– Чим зараз займаєтесь? Наскільки можливо військовій людині адаптуватися у цивільному житті?
– З травня 1998-го до теперішнього часу я займаюся дистриб’юцією. Працюю із продукцією, яка допомогла мені вижити з моїми діагнозами.
На одну пенсію жити сім’ї було дуже складно. У мене був єдиний вибір – розібратися, що таке дистриб’юція і чому одні люди з вищою освітою займаються цим видом діяльності, а інші – ні? У мережевому маркетингу я зустрів багато офіцерів, знаю навіть генерал-майора міліції з України.
Його також здоров’я привело в цю індустрію. Що стосується адаптації військових до цивільного життя, відповім просто: потрібно змінюватись!
Адже змінюється життя навколо досить швидко. Хтось мріяв про звання, хтось–про гарну пенсію. А вийшовши у відставку, що далі?.. Це теж залежить від мрії та цілей життя.
– Ви самореалізувалися в житті?
– Я зрозумів, що на пенсії життя тільки починається.
Адже ти можеш займатися улюбленими справами. Тому я зараз лише на початку дороги до самореалізації.
– У чому полягає суть Вашого відпочинку?
– Коли ти займаєшся улюбленою справою, то це відпочинок. Коли я працюю на сцені, навчаючи людей, які при - йшли на мій тренінг, я не те, що відпочиваю, а отримую дозу адреналіну від цього процесу. Щоб навчати людей, треба багато працювати над собою. Тому роблю собі відпочинок, усамітнююся від людей – читаю книги і пишу. Є улюблене місце на дачі у Вінницьких Ставах (70 км від столиці), і в Криму. Найкращий відпочинок для мене, коли я сам у творчому процесі. Відпочиваю – працюючи, працюю – відпочиваючи!
– «Бершадщина – моя мала Батьківщина». Що для Вас ці слова?
– Коли мене запитують про найулюбленіше місце на землі, то я завжди згадую виноград, батьківську хату (хутір Цимбали). Я часто сидів і спостерігав за річкою, мосту не було, люди перепливали на масив човнами. Взимку на річці сиділи рибалки, і я біля них крутився. Красиве, доглянуте місце було в моєму дитинстві.
Коли приїжджаю в район, у душі в цей момент щось перевертається. Це я вже вдома!
Поля, ліси, ріки – рідні! В спілкуванні з людьми – відчуття, що вони найкращі в світі. Спілкуюся із батьком та допомагаю людям бути здоровими. Я люблю Бершадщину!
– Які бачите зміни по приїзду?
– У базарний день – дуже багато сміття у місті. Не радує також і те, що немає сільському населенню роботи, і воно змушене їхати на заробітки, залишаючи сім’ї. Про яке тут збереження здоров’я можна говорити? Влітку в селах залишаються лише жінки та діти.
– Ваші побажання бершадцям.
– Позитивних змін! Змінюйтесь! Тільки сама людина може змінити своє життя, свої звички. Не просити у держави робочого місця, а самому його створювати, відповідно до своїх мрій та мети життя. Шукайте потрібних людей – ентузіастів, читайте відповідні книги. Бережіть самі своє здоров’я! Я вас люблю, земляки!
Вела розмову Галина ІВАНЧЕНКО
