До її складу увійшли відомі державні діячі, науковці, представники професійних спілок, церкви (митрополит Київський і Галицький Миколай) і різних громадських організацій. Очолив комісію голова Всесоюзної центральної ради профспілок Микола Шверник.
Комісія розглянула і вивчила 54 тисячі актів, понад 250 тисяч протоколів допитів і заяв про звірства фашистів і близько 4 мільйонів актів про заподіяні країні та її громадянам збитки на суму 679 мільярдів карбованців (у довоєнних цінах).
Підраховано матеріальні збитки і на Вінниччині.
Ось деякі факти. До Великої Вітчизняної війни Вінниччина адміністративно поділялася на 46 районів. Окупанти штучно розчленували цей край. Південні і південно-західні райони по лінії Могилів-Подільський-Жмеринка-Бершадь були передані Румунії і увійшли до складу так званої Трансністрії (Задністров’я), а решта районів була віднесена до Рейхскомісаріату України з включенням у Житомирський генеральний округ.
Для мешканців області настали важкі часи, які тривали близько тисячі днів, а обласний центр перебував під фашистським чоботом 975 діб.
У 46 районних центрах були зруйновані та пограбовані адміністративні приміщення, пошта і телеграф, лікарні, електростанції, друкарні, МТС, клуби. А в таких великих залізничних вузлах, як Жмеринка, Козятин, Хмільник, Гайсин, знищене все залізничне господарство: майстерні, депо, складські приміщення.
І так у кожному населеному пункті нашого краю. Особливо лютували фашистські карателі в останні місяці їхнього господарювання. У січні-березні 1944 року вони спалили 17 сіл у Бершадському, Гайсинському, Іллінецькому, Літинському та Крижопільському районах.
Ось що повідав письменник Микола Гринчук про двічі розстріляне село Павлівку, що за 17 кілометрів від Крижополя.
Тут із 1373 мешканців 519 нескорених – живих і мертвих – навічно занесено в списки народних месників. Спочатку гітлерівці розстріляли село, а потім спалили. 20 січня 1944 року карателі шматували беззахисну Павлівку, жбурляли під солом’яні стріхи смолоскипи, прошивали стіни і вікна автоматними чергами, під страхом смерті змушували самих господарів підпалювати власні хати. Тут чужинцями було спалено 350 хат та розстріляно 209 жителів села.
Депортацію до Німеччини фашисти офіційно називали то «вербуванням», то «мобілізацією», а фактично ловили молодь на базарах, у магазинах, клубах, їдальнях і, немов худобу, заганяли в приміщення поліції і тримали по декілька днів під вартою, поки не «назбирували» необхідну кількість. Потім під вартою відправляли на станцію.
На Нюрнберзькому процесі (20 листопада 1945-го - 1 жовтня 1946 року) над вищими державними і воєнними діячами фашистської Німеччини були використані узагальнені дані про злочини, вчинені на окупованих фашистами територіях, і винних покарали.
Завдяки героїчній праці старших поколінь та матеріальній і технічній допомозі спеціалістів братніх республік міста і села Вінниччини та інших звільнених від окупантів земель піднялися з руїн і попелу і ступили на шлях подальшого розквіту.
Іван ГУДОЖНИК.
вранці -2…-4° 
