Зустріч через півстоліття!

На превеликий жаль, зустріч зібрала лише п'ятнадцятьох колишніх однокласників, які з'їхалися з усіх куточків.
Полковник у відставці Микола Воронюк – з Росії, заслужений шахтар Дмитро Чорновол – з Донбасу, підполковник у відставці Михайло Багнюк з Бердичева.
Міцно тиснули один одному руки, вітали однокласниць.
Те нічого, що роки дещо підфарбували скроні, обвітрили обличчя, змінивши їх нехитрим узором. Та юна пам'ять сильніша над усе.
Ми – діти війни, і на нашу долю випало чимало негараздів. Але ми все життя прагнули виявляти людяність і доброту до оточуючих, бути морально стійкими. Цьому навчали нас батьки, учителі, переважна більшість яких була фронтовиками. Дожили ж до цієї зустрічі лише п'ятеро.
Нашій першій вчительці Килині Климівні Мороз вже 85 років і її підводить здоров’я.
Вчителю математики, кавалеру багатьох бойових нагород Микиті Денисовичу Манжулу вже 89 років. І він дуже любить розповідати про фронтові дороги та бойових побратимів. Вчительці хімії Кларі Василівні Скрипченко 82 роки. Із дещо молодшої когорти учителі Петро Олексійович Стецишин та його дружина Марія Тимофіївна Багрянцева. Ось і всі, хто дожив до цього часу.
Зі сльозами на очах згадували тих однокласників, які не дожили до цього дня, а їх аж дев’ять. Хвилиною мовчання вшанували всіх, хто не дожив до цієї зустрічі. На кладовищі поклали до їхніх могил корзини квітів. Поклали їх і до пам'ятника загиблим у роки війни і також вшанували їх хвилиною мовчання. А вже пізніше кожний з присутніх розповідав про своє життя.
Про свій військовий шлях – Микола Воронюк і Михайло Багнюк. А хіба не героїчним був трудовий шлях Дмитра Чорновола, який при п'ятдесятиградусному морозі працював на шахтах Шпіцбергена?
Велике, щире спасибі всім, хто приїхав на дану зустріч.
Ще довго зігріватиме вона наші серця.
Прокіп ПОХИЛА, випускник П'ятківської середньої школи 1960 року, голова районної ради «Захист дітей війни».