Всевишнім було дано їй мудрий розум, щире серце, пройняте любов’ю до рідного краю, до простого люду, небайдужістю до чужого горя.
Після закінчення середньої школи Марія Теофанівна працювала старшою піонервожатою Устянської середньої школи.
З 1968 року трудилася учителем Джулинської середньої школи, з 1973-го – вона організатор позакласної та позашкільної роботи в цій школі. Пройшло чимало років, але й тепер згадують колишні учні, що не слухати її на уроках чи виховних заходах було неможливо, бо її слово, погляд западали глибоко в душу, і будили в них Людину.
Бог підмітив вдачу Марії Теофанівни, стремління, уміння творити добро, прекрасним навколишній світ, бажання змінити його на краще, незабаром вона була обрана односельцями головою виконкому Джулинської сільської ради. Тут виявила свої організаторські здібності, бо й було де прикласти руки й розум. В її розпорядженні були дві великі територіальні громади сіл Джулинки та Берізок-Бершадських, чимало підприємств на цій території, тут впорядковувалися центри обох сіл, вулиці, садиби, дообладнувалася лікарня, пожвавилася робота будинків культури, бібліотек. За її ініціативи було споруджено пам’ятник воїнам, які не повернулися до рідних домівок в БерізкахБершадських, тут висаджено і алею беріз, які нагадують про ті часи.
Марія Теофанівна нагороджена урядовими нагородами, неодноразово обиралася депутатом різних рівнів, в тому числі й депутатом обласної ради. Успішно й працювала як депутат. Неодноразово проводилися показові районні та обласні семінари-практикуми, де вона, як голова Джулинської сільради, ділилися досвідом роботи.
Понад дванадцять років Марія Теофанівна сумлінно працювала головою. Це її заслуга в тому, що Президія Верховної Ради Української РСР нагородила село Джулинку Почесною грамотою за досягнені успіхи, а виконком обласної ради неодноразово нагороджував Джулинську сільську раду як кращу серед сільських рад області.
Працювала М. Т. Попук і начальником загального відділу райдержадміністрації.
За сумлінну працю її було нагороджено орденом «Знак пошани». Її серце було пройняте любов’ю до навколишнього, вона була завжди урівноваженою, спокійною жінкою, гарною на вроду, разом з тим прекрасною і привітною.
Вона була справжньою Берегинею сімейного вогнища, любила життя, квіти, а в оселі – затишок. Поспішала творити добро, залишити добрий слід по собі на цій Землі.
І коли підкралася недуга до неї, знаходила відраду і втіху в мистецтві, творячи красу, яку перенесла на полотно.
Вишивала пейзажі, ікони, які засвідчили її багату уяву, багатство її душі і готовність прислужитися Богові. Це підкреслює, що вона мала неабиякий інтелект. Знайшла вона сили і натхнення, щоб утілити свої помисли у витвори мистецтва. Теплоту свого серця безмірно віддавала іншим, випромінюючи енергію доброти і людяності, не жаліючи сил. Тихо, передчасно пішла за обрій життя, залишивши гарний слід на Землі.
Всі, хто знав, працював з нею, вдячні Богові, долі, що жила така людина серед нас.
Гірко усвідомлювати, що її немає в живих. Хай земля їй буде пухом і Царство небесне. Світла пам’ять про Марію Теофанівну Попук залишиться в наших серцях і душах назавжди.
Олександра КОВАЛЬ, учителька-пенсіонерка.
с. Берізки-Бершадські.
вранці -2…-4° 
