ПАМ’ЯТІ САВИ МАНЗІЯ

Його батьки – селяни-бідняки. І він сам з малих літ зазнав і голоду, й холоду. Тому й не шукав легких шляхів у житті, а при виборі професії зупинився на, здавалося б, практичній і приземленій – після закінчення Устянської семирічної школи вступив до Красносільського зоологічного технікуму. А далі невгасиме прагнення якомога більше дізнатися про секрети обраного фаху привело його до Київського ветеринарного інституту, який він закінчив з відзнакою. Здібного студента помітили і залишили для наукової роботи при кафедрі анатомії сільськогосподарських тварин. Та успішну наукову кар’єру на деякий час перервала служба в армії з 1939 по 1947 роки, участь у Великій Вітчизняній війні, з якої він повернувся з бойовими нагородами.
Після повернення до Києва С.Ф.Манзій працював в Інституті зоології АН УРСР. Захистив кандидатську і докторську дисертації. Працював заступником директора інституту з наукової роботи.
У 1964 році створив першу в СРСР порівняльно-морфологічну лабораторію біоніки.
Наш земляк опублікував 190 робіт, які є новим і вагомим вкладом у науку. За успіхи у науковій, науково-організаційній і громадській роботі Сава Филимонович нагороджений орденом «Знак Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, медалями.
Протягом усього свого життя С.Ф.Манзій залишався патріотом рідного краю. Він ніколи не пропускав нагоди приїхати в Осіївку, завжди допомагав і підтримував своїх земляків. Він з теплотою і щирістю писав про них у своїх рукописних мемуарах «Осіїв - ка – моя колиска», «Моя Осіївка» та «Це я, Господи!», які передав колишньому сільському голові Миколі Івановичу Бондарю. Ці книги – неоціненний вклад в історію Осіївки, вони можуть стати основою для створення сільського музею чи музейної кімнати.
Мені лише одного разу пощастило зустрітися із незабутнім Савою Филимоновичем, та ця зустріч у його київській квартирі в будинку напроти оперного театру запам’яталася на все життя.
Найперше – щирою гостинністю господаря, його непідробною цікавістю до всіх справ на рідній Бершадщині і прикрим усвідомленням того, що через стан здоров’я не може часто бувати у своєму благословенному краї, яким, як сказав, він усе життя гордився і без якого не зміг би стати відомим ученим.
У середині листопада виповнилося сорок днів з часу, коли закінчив він свій земний шлях. Тож давайте у ці дні згадаємо Саву Филимоновича, вшануємо його пам'ять. Він залишиться зразком великої людяності, патріотизму, неймовірної працездатності і прагнення зробити все від нього залежне для зміни життя людей на краще. Вічна йому пам'ять!
Федір ШЕВЧУК.