А мав би бути рай...

В районі немає, мабуть, більше ніде сприятливіших умов для утримання худоби населенням. Випасів, хоч відбавляй, молоко закупляють організовано, та й до Гайворона з продукцією не так вже й далеко. Кажуть, житель Флорино Г.І. Недобитко спеціально переїхав у це село на проживання, бо тут легше займатися виробництвом молока, на чому його сім’я спеціалізується.
А щодо землеробства, то, мабуть, сам Бог велів, щоб на тутешніх землях займалися овочівництвом. Підприємців з Лугової з цибулею можна зустріти по всій Україні. Потрібно ж якось населенню виживати. Дехто, як от подружжя колишніх педагогів Кукурудзяків, повів уже цю справу на досить серйозному рівні.
Немаловажно, що у цьому селі функціонує, в чому немала заслуга устянських керівників П.Г. Марущака і В.П. Траченка, які є вихідцями з Лугової, вся соціальна сфера. Цікаво, що діюча баня тут, чого доброго, єдина в районі з усіх сіл. А невдовзі планують відкрити ще й зал, де кожний матиме змогу відзначити якусь з урочистих подій.
Та все ж одна з проблем найбільше дає про себе знати – це зменшення населення села. І за кілька останніх десятиліть його жителів стало у рази менше. Один із трьох живих ще ветеранів – учасників бойових дій – Г.О. Мовчан жартує, що то колись була Лугова, тепер від неї тільки «Лу» залишилася. На вулиці, де він проживає, скоро вже і поговорити не буде з ким.
Раніше, у пошуках кращих заробітків, чимало людей виїздили щодня поїздом, який проходить неподалік села, на роботу в Гайворон. Тепер вже і там немає роботи.
Як це парадоксально не звучить, а технічний прогрес, нові підходи до ведення економіки продовжують витісняти з цього села робочу силу.
Щоправда, належне треба віддати П.Г. Марущаку – директору ТОВ «Устя», яке, орендуючи тут землю, дає їй лад, від чого селянам тільки вигода. Збереглася тут і ферма. Все ж робочі місця.
Привабливе у цій місцині й те, що тут є свої гранітний і піщаний кар’єри, на додачу прямо на поверхні – ще й поклади білої глини. Все це практично в одному місці, тільки розробляй. Криза і тут зв’язала руки інвесторам, добре, що хоч прийняли рішення сільської ради про дозвіл користуватися цим добром для потреб громади.
У свій час було прийнято ще одне – про надання права на досить вигідних для громади умовах на приватизацію цих кар’єрів одній із будівельних організацій Одещини. Але поки та «вибивала» у різних інстанціях ліцензію на розробку надр, постала вже інша проблема – криза. Сільський голова не може вже дочекатися, коли це родовище почне розроблятися. Адже, крім нових п’ятидесяти робочих місць, тут можна передбачити ще й чималі надходження у бюджет.
Модно тепер вести мову і про розвиток зеленого туризму. Сприятливіших місць для цього, як у Луговій, у районі знайдеться не багато.
Але і тут, як кажуть, у свій час дали маху. Взявши на баланс сільської ради готову зону відпочинку, де роками влітку відпочивали діти залізничників, а з настанням навчального року і їх батьки, не маючи відповідних коштів на її утримання, не спромоглися дати їй раду. Спохватилися лише недавно, двічі виставивши те, що від неї залишилося, на аукціон. Але охочих придбати поки що не зна - йшлося.
У селі ще пам’ятають, як багато луговчан показували приклад у праці. Не забувають і кращих виробничників тієї пори, таких, як кавалерів орденів Леніна Марію Поліщук, Федору Безсмертну.
Або хіба могли не згадати тут під час наших розмов про найстаршу жительку села Онисю Пікайкіну, про яку кажуть, що немає в Луговій хати, яку б вона не мастила глиною. І це помимо її основної роботи у колгоспі.
Є у Луговій і багатодітні родини, як от Афанасія Поліщука, у якій виховувалося п’ятеро дітей. Вже і його дочка Лариса є багатодітною матір’ю. А от проблемам, які стають на заваді розвитку багатьох сімей, тут з багатьох причин так і не можуть дати раду. Про які умови проживання, скаржився один із ветеранів М.І. Плахотний, можна вести мову, коли автобус як і заїжджає у село, то тільки у базарні дні, і то нерегулярно. В Устянську школу, а це за сім кілометрів, старшокласникам теж треба добиратися пішки.
«Допомагають» жити, це вже слова завідуючого ФАПом С.В. Чорнобая, і зв’язківці. Нещодавно не знайшли кращого виходу, ніж від’єднати телефон на ФАПі, щоб встановити його на виборчій дільниці. Та ще й відновити зв’язок після виборів не дуже поспішали. Отож мобілка завідуючого ФАПом, його власний автомобіль – в основному і вся надія на зв’язок.
Гарне враження справляє місцева школа, діяльність її педагогічного колективу.
Особливо вразила добре обладнана спортивна кімната, у чому заслуга вчителя С.В. Палаути.
Однак, за словами директора школи В.С. Мельника, одна з найголовніших проблем – демографічна. У школі лише 44 учні. Вперше за всю її історію у першому класі нині лише одна учениця. Щоправда, у наступних роках, як тільки батьки нікуди не переїдуть, у перших класах учнів буде більше.
Але тут знову парадокс.
Якщо держава заохочує до підвищення народжуваності, витрачаючи на це мільйони гривень, то одна з багатодітних матерів В. Ковальчук ще і по сьогодні не отримує на них жодної копійки допомоги.
Причому, за словами сільського голови, причина банальна – у мами немає паспорта, щоб її оформити.
Лише за сприяння В.П. Траченка вона нібито вже має його отримати, як і допомогу на четверту дитину, яка встигла вже піти у перший клас.
Проблема паспортизації осіб циганської національності вирішується, звичайно, не так просто, але у Луговій вже є чимало таких сімей, які прекрасно зарекомендували себе, зокрема і в змішаних сім’ях.
Невирішеною залишається і проблема з відкриттям дитячого садка, хоч його приміщення збереглося. Якщо вже дійсно недоцільно відкривати його у Луговій з економічної точки зору через незначну кількість дітей дошкільного віку, то сама ситуація підказує, що доцільно було б передати його приміщення, наприклад, для створення будинку-інтернату сімейного типу, як це нині практикується в Україні, або якійсь із багатодітних сімей.
При цьому і приміщення збереглося б, і школярів додалося б. Годилося б і налагодити підвіз дітей у дитячий садок в Устю.
Здавалося б, для проживання у цьому селі є все, в тому числі і три торговельні точки з найнеобхіднішим. Не залишають його поза увагою і керівники. Половину витрат на розчистку вулиць від снігу, наприклад, устянське сільгосптовариство взяло на себе. Не вистачає, на жаль, тут єдиного – відповідного ставлення до людей з боку держави. Якби тут можна було знайти ще й роботу, ніколи не порожніли б настільки вулиці цього села. Не так просто тут тепер виживати, утримуючи тільки худобу, чи займаючись овочівництвом. Сім’я пенсіонерів Баланів навіть професійно вирощує квіти.
Завідуючий сільським клубом С.М. Шимбір, який на цій посаді вже 35 років, висловив побажання, що більше уваги з боку держави повинно приділятися і молоді.
На перший погляд, як зважити всі «за» і «проти», то в Луговій дійсно можливе «райське» життя. На жаль, доля подібних сіл по всій Україні залежить від багатьох чинників і не завжди – від їх жителів.
Павло КУШПЕЛА.