Маршрутами пам'яті

Учасників пробігу зустріли голова райдержадміністрації Олександр Снігур, голова районної ради Михайло Бурлака, голови районної і міської рад ветеранів Володимир Крамар та Аркадій Вайнер, ветерани Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій Борис Морозюк, якому було доручено везти копію прапора Перемоги, та інші.

Першим пунктом маршруту стала Баланівка, де гості відвідали місцевий краєзнавчий музей, обрядову залу, поклали квіти до меморіалу загиблим воїнам.

Далі маршрут проліг через Бирлівку, Бершадь, Флорине та інші села до кінцевого маршруту – Серединки. У райцентрі та селах учасники пробігу зупинялися біля пам’ятників та меморіалів і покладали квіти разом з очільниками територіальних громад, місцевими ветеранами та школярами і вчителями, які також вітали гостей.

До участі у пробігові могли приєднатися всі бажаючі.

Понад двадцять транспортних засобів опівдні заїхали у одне з найвіддаленіших сіл району – Серединку, де в центрі вже зібралися жителі села та гості, які прибули заздалегідь. Бо цього дня тут відбувалася довгождана подія – відкриття погруддя партизану-підпільнику, командирові загону «Саша Жалов», що діяв на території Джулинського, Бершадського та сусідніх районів, Максимові Корнійчуку. Наш земляк, якого з часом стали називати Сашею Жаловим, був начальником політвідділу Другої Української партизанської бригади ім. Сталіна, секретарем підпільного обкому Компартії.

Цього дня в Серединку приїхала з Ладижина донька партизана Майя Пирогова-Корнійчук. Напередодні вийшла друком її книга «Невловимий Саша Жалов», яка розповідає про славний бойовий шлях батька та його товаришів, відкриває багато досі невідомих сторінок партизанської та підпільної боротьби.

Видавши кілька десятків примірників власним коштом, вона привезла їх в рідне село.

На мітингу з нагоди відкриття пам’ятника виступили голова райдержадміністрації Олександр Снігур, голова районної ради Михайло Бурлака, сільський голова Серединки Михайло Швабський, голова районної ради ветеранів війни і праці Володимир Крамар, голова Жмеринської міської організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса Олексій Гамарник, директор товариства «Прогрес» Олександр Кавун, скульптор, автор погруддя Микола Крижанівський, директор Бершадської автошколи ТСОУ Михайло Красножон… З особливою увагою слухали присутні виступ Майї Максимівни, яка виношувала мрію про пам’ятник батькові кілька десятиліть: – Батька я не пам’ятаю, адже мені було рік і місяць, як його не стало. Він прожив після Перемоги лише півроку і помер у тридцять чотири роки. Коли у нашій хаті збиралися колишні партизани і підпільники, вони згадували події війни. З часом я зрозуміла, що повинна зробити все, щоб увіковічнити пам’ять батька та його соратників .

Адже вони діяли на території 18 районів Вінницької, 5 – Одеської та 4 – Київської областей.

Донька Максима Сергійовича стала лікарем. Але крім основної роботи, вона багато років присвятила справі свого життя – вивченню правди про батька і його побратимів. Їздила в архіви, побувала в кількох областях, зустрічалася з людьми, зібрала унікальний матеріал про справжні події далеких буремних літ. Адже після війни знайшлися люди, які намагалися применшити заслуги Корнійчука та його соратників по боротьбі, знищували документи, підтасовували факти, щоб самим примазатися до Великої Перемоги. Саме через таких людей нашому землякові після його смерті не було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, хоч усі документи вже були підготовлені і подані у відповідні інстанції.

Навіть за нинішніх часів він не одержав посмертно звання Героя України. А документи теж оформлені.

У Вінницькій області партизанам і підпільникам було найважче, адже тут розміщувалася ставка Гітлера «Вервольф», що ускладнювало боротьбу. Лише в 1943 році Москва дізналася про партизанське з’єднання, в якому провідну роль відігравали Калашник, Корнійчук та інші.

Відтак з’явилася якась допомога.

У ході мітингу грамотами облдержадміністрації та обласної ради, обласної організації товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, подяками райдержадміністрації і райради були відзначені люди, які зробили найбільший внесок у те, щоб погруддя героя-підпільника з’явилося на його батьківщині, а книга «Невловимий Саша Жалов» побачила світ. Серед них – директор ЗАТ «Зернопродукт МХП» Микола Кучер, скульптор Микола Крижанівський, журналіст Юрій Нагорний, голова обласної письменницької організації Михайло Каменюк та інші.

Право відкрити погруддя було надане керівникам району, доньці Максима Корнійчука, скульптору Миколі Крижанівському, голові ветеранської організації Володимиру Крамару та ініціатору спорудження пам’ятника Олексієві Гамарнику.

Після цього учасники заходу поклали квіти до підніжжя, школярі заспівали пісень, а Майя Максимівна перші примірники своєї книги подарувала землякам.

Відкриття погруддя – подія не місцевого значення. Адже не так часто в області та й в Україні з’являються пам’ятники героям-землякам. Про це коротко, але точно сказав керівник місцевого сільгосптовариства Олександр Кавун: – Від сьогодні наше село стало світлішим. Адже в центрі постав світлий образ нашого земляка Максима Корнійчука. Ми щиро вдячні йому та його товаришам по боротьбі за те, що живемо на білому світі. І гасло «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» у нас набуло конкретного втілення. Тож будемо відстоювати добро, щирість, правду, як це робив наш славетний земляк.

Федір ШЕВЧУК.