Доповнює цей неповторний краєвид двоповерхова кам’яна будівля старого водяного млина, яку невідомі майстри спорудили так, що простоїть вона, мабуть, ще не одне століття.
Самого млина у ній, звичайно, давно вже немає. З розвитком електрифікації його спочатку перевели на електротягу, а далі й зовсім закрили. Аж поки не розібрали. Залишилися тільки стіни і дерев’яні балки перекриття між поверхами.
Про історію цього млина можна почути різне. Ось як про це розповідає один із жителів Шумилова, який вже давно на заслуженому відпочинку, Петро Тимофійович Горобець: «По обидва боки дороги, яка вела до порому, жили два сусіди. Коли вони орали кіньми поле на скалі – так воно називалося тому, що знаходиться на одному з високих кам’яних берегів, зачепилися плугом за щось важке. Зупинившись, приглянулися і завмерли – побачили клепку від бочки. Розгребли землю, а вона повна золота.
От Дементій, так звали одного із сусідів, й каже: – Не будемо чіпати, бо це потрібно йти до церкви, брати провод. Тож їдьмо додому, а до батюшки підемо завтра. Нам все-рівно щось дістанеться. А гріха не буде.
Коли приїхали додому, один із них приліг, щоб відпочити після важкої роботи, а Дементій, з сином Іваном, тихенько подалися в поле і забрали скарб.
На ранок, як і домовлялися, пішли в поле вже з батюшкою. А там – пусто. Що ж, не повезло, вирішили.
Далі ж події розгорталися так. Дементій за свій рахунок побудував пором через
Південний Буг, що на ту пору було не так просто.
Але про те, що в нього є гроші, почув пан Яловіцький і вирішив перевірити, чи це справді так. Навідавшись до Дементія, схитрував: – Чи не могли б ви позичити мені грошей?
Той хотів дуже догодити панові і відповів, що рахувати він не вміє, але золото позичить. І виніс повний чобіт його, який в даному випадку був міркою.
Спочатку пан дав згоду. А вдома – передумав. Мовляв, навіщо воно. Адже про позичку знає Іван, то ще й вбити може, щоб відібрати. І відвіз назад оте золото Дементійові.
Але і в ту пору знаходилися ласі на чуже ділки. Дізнавшись про таке багатство, позичили і собі його, щоб побудувати млин. Що і було зроблено. Обладнання, кажуть, завезли із-за кордону.
Передавши млин в оренду одному з бершадських євреїв, самі ж виїхали в Харків.
Коли прийшла пора повертати борг, як домовлялися, подався Дементій до млина. Але орендар був категоричним. Мовляв, я нічого не знаю, хазяї млина виїхали у місто. І відправив його до них.
Що залишалося робити в такому випадку? Одягнувшись у найкращим свій одяг, подався Дементій на їх пошуки, і кажуть, що навіть відпитав. Але не без відома, мабуть, цих хлопців, там дали йому доброго прочухана, і він повернувся додому ні з чим. Як прийшло оте золото, так і пішло».
Хоч останнім часом господарі цієї споруди також міняються, жителі села сподіваються, що об’єкт «оживе» обов’язково. І не так важливо, яким буде його призначення. Головне, щоб від нього мала користь громада, люди.
Записав
Павло КУШПЕЛА.
с.
Шумилово.
вранці -2…-4° 
