Василь Думанський писав про Федора Михайловича так: „Серцю голови були і назавше зосталися милими світанки – добрі початки дня. Свій же великий день Федір Михайлович почав із того, що найвідповідальніші, найважливіші роботи він доручив найдбайливішим, найсумліннішим. А здібності й можливості кожного він знав і знав добре. Відтак нема в господарстві роботи, з якою не впоралися б місцеві умільці й трударі. Із цього й почалися успіхи та добробут колгоспу й колгоспників. А трудитися в
Серединці вміють і люблять.”
Федір Михайлович, на плечі якого лягла найбільша відповідальність за село, що стало йому рідним, трудився найбільше. Оцінкою його праці стали високі державні нагороди. Він ніколи не хизувався ними, хоч були серед них і відзнаки найвищої проби – ордени Леніна, Жовтневої революції, „Знак пошани”. Та найвищою нагородою для нього були успіхи господарства і вдячність та повага односельчан. Вони любили і шанували його щиро, так як і він їх усіх: від найменшого до найстаршого.
Ф.М.Кавун, представник великої хліборобської династії, протягом усього життя стояв на сторожі правди, справедливості, віри. З його іменем пов’язане не тільки велике соціально-культурне будівництво в селі, а й спорудження нового храму. Коли над Серединкою звучить малиновий передзвін, люди знають – це нагадує про себе Федір Михайлович. Адже частина дзвонів для церкви відлита на його власні кошти.
Не хочеться вірити, що його нема вже цілий рік. Та Федір Михайлович Кавун живе і житиме в пам’яті односельців, рідних, близьких, друзів, товаришів, усіх, кому випало щастя спілкуватися з цією неординарною людиною. Житиме у справах, які продовжує його син Олександр Федорович, який перейняв естафету батька і очолює нині господарство.
У річницю відходу Федора Михайловича у вічність рідні, близькі, колеги, редакція газети „Бершадський край”, з якою він дружив багато років, поминають його і просять зробити це всіх, хто знав цю чудову Людину, яка всі свої знання, сили, уміння віддавала служінню рідній землі і рідній Україні.
вранці -2…-4° 
