Не так давно в нашому селі поселилася молода сім’я Лавренюків – Юрія Івановича та Ірини Юріївни. Він служить священиком, дружина – домогосподарка, доглядає, ростить дітей. Старший Роман – третьокласник, а Богдан ще в дитсадочок ходить. Приглянулися до людей, сподобалося й село. Придбали оселю. В усі часи наша церква працювала, двері храму не закривалися ніколи.
Йдуть люди й тепер з молитвою послухати повчання, благословення священика Юрія Івановича, який знайшов стежку до людських сердець. Поважають і шанують односельці свого наставника.
Ірина Юріївна за професією – медпрацівник. І коли з’явилося місце роботи фельд шера в місцевому ФАПі, то без вагань пішла на роботу.
Боляче й подумати, що одна з основних галузей – медицина стала платною, залишилося лише згадувати про ті часи, коли держава піклувалася про своїх людей.
Складні умови не приваблюють молодь до праці лікаря в селі. Одні лікуються в приватних привілейованих лікарняних закладах або за кордоном. А сільське населення шукає порятунку в своїх сільських дільничних поліклініках, лікарнях, де треба й придбати ліки самому.
Так і жителі нашого села шукають допомоги у свого фельдшера, бо звикли роками до такого лікування. Тут майже по 40 років попрацювали – фельдшером Марія Онуфріївна Голуб та акушеркою Олександра Сергіївна Грішина, санітаркою була Ганна Іванівна Тринчук, за освітою теж медик.
Марія Онуфріївна швидко встановлювала діагноз безпомилково, безплатно лікувала, люди тягнулися до неї. Працювала при місцевому медпункті, так звана пологова кімната (це у 60-х роках), де народжувалися малюки, доглядала за породілями Олександра Сергіївна Грішина. Обидві добре справлялися зі своїми обов’яз ками, були депутатами місцевої сільської ради. Поважали їх люди. З почестями пішли на пенсію. І по цей час згадують про них теплим словом.
Завідуючий фельдшерсько-акушерським пунктом був Василь Олександрович Сосніцький, який добре знав свою справу, мав тісний зв’язок з громадою села, зі школою, де часто бував. Працював тут більше 20 років.
Згодом медицина в нашому селі переходила з рук у руки, чекаючи на справжнього господаря. І так сталося з приходом Ірини Юріївни. Ожила робота фельдшерсько-акушерського пункту в Берізках. Вона впевнено береться за цю роботу. Молода, енергійна, доброзичлива не злякалася труднощів та ще й скрути. У розмові відкрита, щира.
На запитання: – Чому обрала професію саме медика? – відповіла: «Спочатку лікувала кішок, рятувала цуценят. Мене охопило велике бажання допомагати і людям. Я здобула медичну освіту в
Бершадському медучилищі. Працювала медсестрою в Бершадській райлікарні, а згодом – і старшою медсестрою».
– Щоб ви запропонували зробити для медицини, аби поталанило бути при владі?
– Щоб лікування було безплатним для всіх, щоб у кожному селі було відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, треба заохотити до цієї справи в селі, створити відповідні умови праці, проживання.
Самого ентузіазму тут замало.
Що правда, я не гнівлю Бога, бо нам значно допомагає наш сільський голова Петро Васильович Швець. У нас є все необхідне для невідкладної медичної допомоги.
Забезпечено ФАП і матеріалами, які будуть необхідні при ремонті приміщення.
З фельдшером тут працює молода акушерка Алла Василівна Лимич з
Великої Киріївки. Село їй сподобалося, люди добрі. Любить вона свою професію, довіряють їй жінки.
Під руку цим медпрацівникам санітарка Алла Петрівна Хворостяна – молода, енергійна.
У середині березня було проведено медогляд жителів села. Потурбувалися завчасно про явку.
Розіслали запрошення (листоноші допомогли), Ірина Юріївна запросила лікарів з Джулинської дільничної лікарні. Зійшлося людей чимало. Усі пройшли флюорографію. Були тут належні умови, в машині – тепло, усіх потім оглянув уважно сімейний лікар Джулинської дільничної лікарні Борис Васильович Соцький, кому необхідно – призначив лікування. Жінок оглянула фельдшер-акушерка Алла Василівна Лимич. Перевірено усім зір. Допомагали організовувати тут відвідувачів медсестра Валентина Миколаївна Попова та лаборант Алла Григорівна Орел.
У приміщенні (3 кімнати) чисто, тепло, на підвіконнях вазони, привітно повелися з людьми. Не дуже поспішали й додому відвідувачі, бо усі задоволені такою зустріччю.
Та на цьому не закінчуються справи Ірини Юріївни. Зранку приймає хворих на ФАПі, а після йде до людей в село, до дітей в школу.
Де б вона не була, скрізь з нею сумочка з матеріалами для невідкладної допомоги. Її серце пройняте любов’ю до людини, випромінює теплоту, щирість, повагу до пацієнтів. Піклується про хворого, щоб здоров’я покращувалося, а якщо не в змозі, то їде разом в лікарню. Відчувається, що вона вірна клятві Гіппократа, любить свою професію.
Хоч вона нова людина в селі, але їй довіряють. Під її контролем є чимало хворих по домівках, де необхідно надати допомогу і в неурочний час та ще й вдома. За таку допомогу щиро їй вдячні В.П. Горбатюк, П.З. Кучерява, Д.М. Швець, Г.З. Луговацька, Н.М. Гайдей, П.Ю. Швакуляк, М.Когут, В.Кузик, О.Швець та інші.
Лікар лікує не тільки ліками, а й словом, посмішкою. Лікує не лише організм, а й душі.
Держава й Уряд України повинні подбати про покращання умов життя лікарям, хто рятує людей, збільшити їм зарплату, тим більше в сільській місцевості, коли треба йти до хворого і в негоду, і вдень, і вночі, бо тут інакше не можна. Але Ірина Юріївна не чекає на покращення з боку держави, а працює ще й на ентузіазмі.
Вона усе поєднала в собі обов’язки дружини, матері, господині, неабиякого фахівця.
Низький уклін Вам і велике людське спасибі.
Олександра КОВАЛЬ, педагог-пенсіонер.
с.
Берізки-Бершадські.
вранці -2…-4° 
