Все, приїхали!
Хто вкрав мало, хто багато. Скільки кому було доступно.
Країна з кожним роком ставала бідніша, а хто про це думав? Хтось поїхав за кордон на заробітки, хтось пристосувався на батьківщині. Але будемо хоч зараз чесними перед собою: ми всі хотіли жити дуже добре. Головне у нас було: гроші, гроші, гроші. Ми дуже хвилювалися, що не мали такої ж машини, як у сусіда, почували себе незручно за простенький ремонт у своїй будівлі, за неможливість наших дітей вчитися в престижних вузах і т.п.
А про країну ніхто не думав, матеріальні блага заполонили наше життя.
Хіба хтось задумувався над тим, як можна в добробуті жити, коли Україна майже нічого не виробляє, громадяни в основному без роботи, третина пенсіонерів. Будемо чесними: ми жили в борг. А ще деякі із наших громадян розкрадали бюджет, їм було все мало і мало. Матеріальні цінності одержали верх над духовними. І ось «булька» лопнула, яким чином – усі знають.
Ми несподівано, як завжди невчасно, встали перед проблемою: що це, де ми, що трапилося, що робити далі?
Просто прийшов час заплатити за нашу свободу! Ми жили, як уві сні, а тепер нас збудили і поставили перед фактом: трапилось те, що повинно було трапитись – ми віддали свою долю до рук політиків. Правда, ми трішки побрикалися в 2004 році, а тоді розчарувалися в керманичах і пішли хто куди: одні на диван до зомбі-ящика, другі – знову по закордонах, треті – по пиво і горілку, четверті змогли пристосуватися в країні, оплакуючи свою долю за мізерну пенсію і низьку оплату праці.
Тепер настало похмілля, і ми починаємо усвідомлювати – потрібно щось робити!
Прийшов час переосмислення, і як не парадоксально – нам у цьому допомагає Росія.
Вона нам дала такого стусана, такого пенделя, що враз матеріальні блага перейшли на другий план. На перший вийшли, слава Богу, такі цінності, як допомога ближньому, допомога державі. Росія нас об’єднала в єдину націю, вона зробила те, чого ми не змогли зробити за 23 роки незалежності, показала, що за нас ніхто не побудує нашу країну, що потрібно відкинути всі минулі образи, непорозуміння, швиденько, навіть дуже швиденько рухатись у напрямку захисту та розвитку держави.
Не потрібно впадати у відчай, коли ми бачимо, як наші «добрі сусіди» святкують «перемогу». Після доброго банкету обов’язково приходить похмілля. Ми повинні про йти уроки безчестя, відсутності віри, любові, надії. Нам необхідно навчитися знаходити спільну мову з усіма нашими громадянами, навчитися довіряти один одному, слухати один одного, навчитися вирішувати першочергові проблеми, не зациклюватися на минулих протиріччях. Після цих випробувань ми станемо набагато сильніші, відповідальніші, мудріші.
І найголовніше, не розгубити той заряд енергії, який зараз є в суспільстві. Всю нашу енергію необхідно трансформувати на захист країни, в її розбудову, тому кожен повинен поставити собі запитання: «А що особисто я можу зробити для моєї держави і якою я її хочу бачити, в якій країні я хочу жити, яку країну я хочу залишити своїм нащадкам?» Не маю ніяких сумнівів у тому, що ми подолаємо всі труднощі та перешкоди, захистимо свою країну та побудуємо таке суспільство, в якому буде комфортно і цікаво жити всім людям, незалежно від того, якої вони віри чи національності. Я вірю, що ми отримаємо перемогу, в першу чергу над собою, над своїми внутрішніми ворогами.
І пам’ятаймо, що Бог допомагає тому, хто допомоги не потребує! Тому, більше віри в свої сили, в себе, більше згуртованості в суспільстві.
Ганна ІВАНЕНКО, підприємець, м. Бершадь.
вранці -2…-4° 
