І це цілий цикл робіт, у якому є свої таємниці, досвід, з яким можна вимірювати вік людського життя. Скрута, реформи, розпалися колгоспи, держава не стала на захист села. Але, не дивлячись на важкі часи, усі наші землі обробляються, застосовуються нові технології в рослинництві, нові сорти, є також тут і необхідна нова техніка. До того ж джулинське господарство справно платить податки, в різні фонди відраховує, допомагає інфраструктурі села, зберігає робочі місця. Цей рік урожайний був, але коли згадати попередні, то вони були дуже складні. Але вижили. Які б погодні умови не були, нам, пайовикам (їх у селі більше п’ятсот), виплачували по тонні зерна або коштами. Перед новорічними святами чи великодніми давали в рахунок майнового паю олію, крупи, цукор. А це була для нас підтримка. Якщо керівник, як кажуть, на своєму місці, об’єднує, згуртовує своїх пайовиків, спрямовує все на виконання першорядних завдань, то й успіх є.
Все це можливе, коли всі об’єднані, згуртовані, мають техніку нову, потужну, вправно обробляють великі площі, а не окремі земельні ділянки. Було б іще краще, надійніше, коли б держава обернулася обличчям до села, допомогла коштами, пальним, щоб і дешевше платили за добрива, щоб на наших полях ходили наші вітчизняні комбайни, то ці доходи йшли б більше в державу, і вона міцніла. А справжнього орача, сіяча ніщо не відверне від землі рідної, український народ вів одвічну боротьбу, щоб стати господарем на цій землі.
Народ говорить, щоб хліб мати – треба добре працювати, бо велику владу має земля над людською долею.
Але треба й молодим навчитися працювати, здобувати сільськогосподарську професію, переймати досвід у старших, прислухатися до порад знаних хліборобів. Заглянути у майбутнє, уяснити, якщо не ми, то хто ж нагодує наших дітей, державу, а більшого хліба й смачнішого немає від українського. Справжній господар підкорить землю, зможе доглянути її. Відплатить нива сторицею. Хлібові ціни немає.
Ми, старше покоління, пам’ятаємо голодні роки і застерігаємо молодих, що хліб найдорожчий понад усе.
Хвала і шана тим рукам, тим людям, які вміють працювати біля землі, вирощувати хліб, дослухатися до співу колосу на ниві, зібрати й зберегти його. Бо народна мудрість говорить: «Не той хліб, що на полі, а той, що в коморі». І в цьому році нам дали гарне, чисте зерно, суху кукурудзу.
Дякувати Богові, роботящим рукам і людському розумові.
Ми, пенсіонери, розуміємо, що землю краще обробляти колективно, ніж одноосібно.
Якщо збережемо село, то й збережеться наша Україна.
Олександра КОВАЛЬ. с.Берізки-Бершадські
вранці -2…-4° 
