Тернистий шлях до визнання

Спостерігаючи за чергою у продовольчому магазині «Надія», що у центрі цього села, спочатку подумалося, що то «викинули», як це бувало у радянську пору, якийсь із дефіцитів, або не зовсім вправно обслуговують продавці. Але дуже швидко стало зрозумілим, що то не те, і не інше, а продавці, навпаки, заслуговують тільки на повагу і похвалу.

– Я тут завжди «отоварююся», – взялася першою пояснювати ситуацію, коли про це зайшла мова, Марія Козір, жителька цього села, – бо і магазин хороший, і до цін, якщо порівнювати їх з цінами в інших, ні в кого претензій немає, та ще й культура обслуговування покупців приваблює.

З подальшої бесіди з покупцями виявилося, що саме в цьому магазині скуповуються вже не тільки жителі Війтівки, а й чимало проїжджих через це село, тому і виникають інколи невеликі черги.

А розпочинали власники цього магазину Володимир і Юлія Зарічанські он як непросто. Познайомилися вони і створили сім’ю ще в пору, коли майбутній глава сім’ї був студентом політехнічного. Здавалося б, професія інженера-конструктора-технолога відкривала йому широку дорогу в світ. І так би воно й було, зізнається він нині, бо на ту пору вона дійсно була перспективною, але з розпадом Радянського Союзу почали зупинятися підприємства, тож переорієнтовуватись, у досить непростій ситуації, довелося не тільки йому.

Хоч до цього мешкав у районному центрі, сільське життя у Війтівці зовсім не насторожувало.

Так, як коштами молодій сім’ї не було кому допомагати, спочатку спробував, як і чимало хто, здобувши вищу освіту, їздити разом з дружиною й торгувати на базарах.

Надто нелегко даються такі заробітки – у холод, спеку, негоду та й вистачало їх молодій сім’ї хіба що на проживання. Тоді й розповіла йому дружина про заповітну мрію свого покійного батька мати якусь власну справу, наприклад, магазин.

Розпочинали практично з нуля, на голому місці. Та ще й не кожний з будівельників радив будувати його практично на мочарі, поблизу ставка, який у центрі села.

Проектував майбутню будівлю сам, але яких тільки перепон, згадує, не довелося йому долати при оформленні документів на неї. Проте скільки б не ставили йому палиці в колеса, свого все ж домігся.

Створити молодіжне кафе-бар – ось якою тоді була мрія молодої сім’ї.

Так, як через постійну зайнятість до цього їм ніколи було відвідувати подібні розважальні заклади, навіть не сподівалися, скільки надалі з його відкриттям постане перед ними проблем.

Здавалося б, організував і дискотеку, і світло-музику для молоді, а от замість того, щоб комусь допомогти навести порядок серед її відвідувачів, здебільшого всі чомусь постійно шукали крайнього у тих чи інших порушеннях, наприклад бійках, які виникали під час неї. Не один раз вся вина покладалася саме на власника даного закладу, хоч всі в селі добре знали, що виховання, норми поведінки представникам молодого покоління прищеплюються, насамперед, в сім’ях. І так тривало декілька років, через що і змушені були його закрити. Надалі вирішили спеціалізуватися тільки на торгівлі. Перед тим, як визначитися, що торгувати будуть саме продовольчою групою товарів, перепробували те робити з багатьма іншими. А назвали магазин «Надія» в честь старшої донечки, якій вже п’ятнадцять років, а в сім’ї є ще і менша.

Чи не кається, що зайнявся саме торгівлею, пройшовши настільки тернистий шлях до визнання? В душі, зізнається, все-таки шкодує, що вчився на одне, а душу вкладати доводиться в інше. Налаштовує на лад тільки те, що встиг полюбити роботу, якою займається. За роки підприємництва зрозумів, що ні в якому разі не можна братися за декілька справ зразу, а натомість робити якусь одну і домагатися якості її виконання.

Дається все, звичайно, нелегко – треба шукати товар, добре знати ринок на нього, ціни. Але цьому навчило сім’ю вже життя.

А щодо проблем, то, за словами Володимира Анатолійовича, він до них вже навіть звик, без них ніколи не обходилося. З ритму збиває хіба що нечесна конкуренція.

Сьогодні магазин «Надія» у Війтівці схожий на справжній супермаркет – за оформленням, обладнанням, обслуговуванням. От і задоволені покупці. У такій справі, як підприємництво, вважає господар магазину, надто важливо вміти підлаштовуватися під людей, громаду, а не навпаки – підлаштовувати їх під свій бізнес.

Недоброзичливці, звичайно, були і будуть. За словами В. А. Зарічанського, вистачало їх з самого початку – практично ні за що штрафували, від’єднували електро-енергію, не давали спокою перевіряючі. Працювати у правовому полі взагалі дуже важко. Але минав час, і люди давали гідну оцінку ставлення до них. Жаль лише, скаржився вже підприємець, що нинішній податковий кодекс не сприяє як слід підприємництву.

Якби податки були помірними, то, на його думку, їх платили б всі, і держава була б тільки у виграші від того.

Павло КУШПЕЛА