– Донедавна у нашому господарстві дійсно мали місце певні негаразди. Та хіба тільки у Яланці тоді настільки потерпіла економіка, що не було вже можливості не те, щоб дбати про якісь там засоби виробництва, а навіть здійснювати найелементарніші виплати. От і змушені були позаторік, як це робилося в інших селах, запросити до себе інвестора.
І спасибі долі, бо фірма «Ро-Агро», яка відгукнулася і тепер орендує землі не тільки в нас, а і в багатьох інших областях, виявилася порядною. Ділові, насправді робочі взаємовідносини почали вибудовуватися вже з перших днів . У стислі строки завезли добрива, засоби хімічного захисту рослин, насіння, пальне, що дало змогу впору відсіятися. Навіть при всіх тих негараздах, які мали до цього, вже в перший рік отримали по 75 центнерів з кожного гектара кукурудзи, по 18 – соняшнику.
У цьому році теж на полях робилося все своєчасно і у відповідності до технологій.
Завдяки цьому кукурудза, яку вирощували на 650 гектарах, знову видала по 75 центнерів з кожного, по 24 – соняшник, по 40 – озима пшениця, по 19 – ріпак.
У господарстві почала з’являтися нова сучасна техніка, зростати заробітна плата. Як тільки механізатор виходить на роботу і виконує норму виробітку, він може заробити не менше сотні гривень. А на окремих видах робіт, як от на внесенні гербіцидів, плата 7 гривень за гектар, а вносити їх сучасним обприскувачем можна за день на ста гектарах.
Непоганими були заробітки і на жнивах. Механізатори за якими по-новому закріпили техніку, мають тепер роботу круглий рік, і ті з них, хто дійсно працює, не повинні, здається, бути незадоволеними.
За кожний орендований земельний пай, а він у нас один з найменших у районі і становить тільки 1,3 гектара землі, ми видали по 4 центнери пшениці, по стільки ж зерносуміші, по 30 кілограмів насіння соняшнику. Планується видавати ще й цукор. Таким чином, у грошовому еквіваленті виплата значно перевищує визначені 3 відсотки від вартості земельного паю.
І це ще не межа. Чим кращими будуть результати нашої роботи, тим ще більше зростатимуть виплати за орендовані земельні наділи.
Інвестором дані розрахунки утримуються на особливому контролі.
Щодо підтримки громади взагалі, то нещодавно представник інвестора спеціально приїздив з Києва, щоб на місці вивчити не тільки стан господарства, а й ситуацію в селі взагалі. Побував тоді в школі, дитячому садку, медичній амбулаторії тощо.
Так, проблем у селі є ще дуже багато, тому маємо розуміти, що вирішити їх всі одразу неможливо. Але так, як майже половину їх ми все-таки осилимо, з’явилася надія, що таким ж темпами справимося і з іншими. На жаль, серед невеликої частини населення якась незрозуміла тривога не спадає і досі. Причому ті, хто наробився в полі чи на фермі, цим зовсім не переймаються. Такі, навпаки, навіть дякують, отримавши стільки зерна на паї, бо по стільки його ніколи не заробляли.
Але знаходяться в селі ті, хто всіма силами прагне напружувати і без того непросту обстановку. Замість того, щоб краще працювати, примножувати здобутки, такі заходилися шукати іншого інвестора. Днями і ночами «працюють» вони на вулицях села, виманюючи в людей паспорти, ідентифікаційні коди, за чутками навіть пропонуючи за це гроші. І, на жаль, дехто підписує наспіх підготовлені після того договори на нову оренду їхніх земельних паїв, сном і духом не відаючи, що очікує їх далі.
Ніби не розуміють, що можуть втратити при цьому навіть те, що мають тепер. Ніби вже забули приказку, що краще синиця в руці, ніж журавель в небі. Хто, наприклад, може дати гарантію, що Яланець з новими перемінами, якщо такі навіть стануться, не стане, наприклад, бригадним селом з усіма від цього наслідками? Та і позиція нового інвестора, який у такий спосіб намагається увірватися в село, аж ніяк не робить йому честі і дуже схожа на звичайнісіньку рейдерську атаку.
На завершення хочу нагадати, що я не стільки захищаю у даному випадку власні інтереси, як інтереси багатьох поміркованих моїх односельчан. Адже може статися навіть таке, що за звичайнісінькою довідкою вони змушені будуть добиратися на центральну садибу новоствореного господарства за багато кілометрів.
Дану розповідь підготував заради єдиного, щоб тільки мене зрозуміли. Особисто я не народився директором господарства і ніколи не ставив за мету бути ним довічно. Але проживши вже чимало років, впізнавши всі ази роботи – від різноробочо го до керівника – маю право робити певні висновки.