А потім настало після… Правда, між цими двома категоріями – до і після – були ще й фантастичні, майже неймовірні зусилля батьків, які зробили все можливе, щоб урятувати сина. Якби не тато і мама, невідомо чим би закінчилося те протистояння зі смертю. І до сьогодні Мойсей Григорович та Марія Корнилівна не просто підтримують у Василеві життєвий благодатний вогонь, опікуються ним, як малим дитям, а роблять усе, щоб син не відчував себе відірваним від людей.
Навіть важко уявити, що відчуває людина, яку жорстока доля в одну мить позбавила того, що абсолютна більшість сприймає майже не замислюючись. Його життєвий простір обмежений чотирма стінами кімнати. Спілкування – з батьками, братами Петром та Григорієм, великою ріднею. А сестра Ніна та її донька Наталя, по суті, є його зв’язковими зі світом. Наталя навчається зараз у Вінницькому національному технічному університеті, але знаходить час, аби набирати на комп’ютері нові вірші свого дядька. На жаль, відійшла цієї осені у засвіти його наставниця на літературній ниві вчителька Галина Мефодіївна Невеличко.
На поетичну дорогу не зразу вивела його доля. У перші роки нерухомості огортали його сумніви, тривали болючі пошуки свого місця і своєї місії. Адже звиклий до активного життя, він був приголомшений вердиктом: приречений на фізичну нерухомість. А потім усвідомив інше, найважливіше для себе: у тому, що сталося, є найбільший позитив: залишився живим. По-друге, його розум, свідомість не змінилися, у нього збереглася здатність думати, розмірковувати, розмовляти і… мріяти. Так, так, мріяти. І багато із своїх мрій він уже втілив у життя. Скажімо, коли починав писати вірші, мріяв про те, щоб побачити їх надрукованими. А через деякий час вони почали з’являтися на сторінках районної газети. Згодом і збірка вийшла – «Благодатна злива». Василя прийняли до лав Національної спілки журналістів України.
Кілька днів тому разом з редактором газети Павлом Байдалюком ми завітали до оселі Корнелюків. Розмовляли про все – літературу, творчі плани, будні. Василь щиро поділився своїми новими напрацюваннями і мріями. Вже майже готова нова збірка – «Сонети».
Навіть не кожен професійний поет наважується братися за написання творів цього жанру. Адже форма вимагає відповідного втілення. Тим більше, коли мова йде про вінок сонетів.
У Василя немало сонетів у першій книзі. А друга повністю складатиметься із сонетів, зрештою, звідси і назва. І таких творів у нього аж двісті сімдесят. Тематика різноманітна – життя, любов, людські взаємини, філософське осмислення світу, навіть буденні побутові речі. Нема нічого такого, що б не стало предметом поетичного втілення.
Напевно, є щось символічне в тому, що саме цю форму обрав для себе Василь Корнелюк. Вона хоч і жорстка, але дає можливість точно і лаконічно висловити свої почуття і думки. Це співзвучне із його нинішнім фізичним становищем і напруженою роботою думки, концентрацією почуттів, постійним пошуком потрібного слова. І це один із чинників, що тримають його на світі.
Як живеться нині Василю Мойсейовичу в побутовому плані?
Він жодних скарг чи нарікань не має. Кілька років тому тодішній голова обласної ради Григорій Заболотний вручив йому комп’ютер. Деякі керівники обіцяли допомогу, але… Раніше до Василя навідувалися школярі, а зараз лише коли приносять новорічні подарунки із цукерками. А ліки?
Якось передали один лейкопластир і два бинти… Втім, Корнелюки нічого ні в кого не просять. Звикли самі обходитися і не кланятися перед кимсь. Та якщо хтось виявить бажання допомогти, будуть вдячні. Бо ж не так легко людям, яким уже за вісімдесят, доглядати нерухомого сина.
Чим може захоплюватися людина, позбавлена можливості рухатися? Василь постійно читає періодику, дивиться телевізор, по можливості спілкується з друзями.
На своє 50-річчя, яке відзначав у вузькому колі, проводив літературну вікторину. Вивчає теорію віршування, зокрема, вчиться на прикладах найкращих сонетистів України і світу. Сподівається, що знайдуться люди, які допоможуть видати його нову збірку, де він пропонує читачам не вінки, а букети сонетів, що стане новим словом у літературі.
Він живе, творить і… чекає дива – як пише у сонеті, присвяченому сестрі Ніні: Сестричко… ти моє чекання дива!
Лине от скоро «Благодатна злива» ніде й ніким іще не чутих слів… Вірю, що є серед нас люди, які можуть посприяти Василеві допомогти прискорити це диво. І просто підтримати.
Для цього багато зусиль не потрібно: всього-на-всього не бути байдужими. І взагалі – не проходити мимо чужої біди і чужого болю.
Федір ШЕВЧУК с. Баланівка
вранці -2…-4° 
