Не робімо боляче довкіллю

Я щиро дякую Ірині Маліцькій, студентці факультету журналістики, за матеріал «Чому засмічені наші душі», який не залишив мене байдужою (взагалі подобається все, що вона пише). Значить, небайдужі молоді люди, вболівають за чисте довкілля, а це додає оптимізму, буде добре, як у нашому районі, так і в Україні. До часу і матеріал Віктора Балана, ветерана праці, громадського інспектора з охорони довкілля, «Як вибратися із сміття».

Давно вже не повинно бути й мови про стихійні сміттєзвалища. Кожне сміттєзвалище – рана на тілі землі нашої, коли землі болить – ми відчуваємо погіршення самопочуття, здоров’я. Саме вболіваючи за своє здоров’я, здоров’я кожного з нас, не робімо боляче довкіллю.

Час думати кожному, щоб якнайменше всякого непотребу потрапляло на визначені – паспортизовані сміттєзвалища. Був час, коли сміття не вивозилося, а такого страхіття не було. Мудрими були – щось прикопали, щось закопали, щось спалили.

Можливо, потрібно сортувати й самим людям: папір спалити, пляшки скляні та пластикові – до пункту прийому, як і одяг, якого вкрай хтось сьогодні потребує. Місто й село без жодного папірця й недопалка! Головне не бути байдужими: «після мене й трава не рости», «після мене хоч потоп». Нам залишили євреї намолену Бершадь, так вони говорили. Хочу ще раз щиро подякувати їм, мудрим, небайдужим людям.

На землі, якій сьогодні живемо, жити дітям й онукам, для них потрібно берегти і ліс, і річку, і воду в криниці, і землю чистими. Це – найцінніший спадок нащадкам!

Дітям всміхається сонце
Аритмія – я рахую свій пульс.
Перемогли, життю вкотре плюс!
Від аритмії стогне земля моя,
Беззахисна вона, як немовля.
Хворі люди, ріки, ліси,
Боже, допоможи… якщо єси.
Посміхається сонечкосонце
Дітям в лікарняне віконце.
Швидкого прогресу війни…
Що накоїли владні чоловіки?
Земля сміттєзвалищем чи буде?
Чи повернуться до проблеми люди?
Болить землі – хворіє, розумію,
Їй треба лікувати аритмію,
Рятувати землю-годувальницю –
Уваги б та любові – крапельницю…
Світле свято, для нас воскрес Ісус!
Усім би людям нормальний пульс.
Коли б земля здоровою була,
Не рахувала б пульсу я.

Варто вже усім задуматися, чому так часто трапляється, що сонце посміхається дітям в лікарняне віконце, дітям, яких любимо понад усе в житті…

Тетяна КУЧАНСЬКА, громадський кореспондент.