"Моя хата з краю, нічого не знаю..."

Днями одна робоча група побувала у М’якоході, Красносілці, Маньківці і Війтівці, інша – в Яланці, Лісничому, Флориному.

Напередодні один із авторів зустрівся з літньою жінкою.

Бабуся не просто скаржилася, вона благала порадити, що їй робити. Розповідала, що онук у такому вже віці, в якому його ровесники створюють сім’ї, а він ні за холодну воду не береться. Та ще й пристрастився до спиртного.

Склянка горілки, а на додачу цигарка і більше, здається, йому нічого вже не треба. А щоб «святкувати», почав ще і гроші у бабусі вимагати з її пенсії, бо сам не працює. Старенька навіть знайшла йому роботу, але він через оте «святкування» про це і слухати не схотів, мовляв, за якусь там тисячу гривень «вкалувати» не буде.

Такою проблемою, як у бабусі, нікого вже не здивуєш. Справді, як тільки десь збираються люди, мова обов’язково заходить про шкоду, яку завдає молодим пияцтво.

А тим часом...

«3абігайлівки», «генделики», як тільки презирливо не називають у нас заклади, в яких їхні господарі завжди готові будь-кого і будь-коли «пригостити» за його гроші. Ніде правди діти, запросто можуть «запричащати» й у досить престижних, як на перший погляд, закладах. Саме у них чи не найчастіше заряджають молоді організми «енергією», яка не веде до добра. Впевнені, що читачі можуть пригадати приклади, як та «енергія» приводила когось на лікарняне ліжко, а в гіршому випадку навіть людей працездатного ще віку – туди, звідки ще ніхто не повертався.

Правил торгівлі спиртним і тютюновими виробами ніхто і ніколи ще не відміняв. У кожному із таких закладів повинні знати, що саме, кому і в якому віці можна наливати, як і те, о якій порі і перед ким заклад повинен зачиняти двері. Але під час відвідування робочою групою у багатьох закладах відчувалася якась байдужість до дотримання правил. Як тільки не виправдовувалися продавці, в обов’язки яких входить ще і відстежувати, щоб відвідувачі дотримувалися відповідних вимог. Були такі, які навіть попереджувальних табличок про заборону продажу спиртних напоїв і тютюнових виробів неповнолітнім не спромоглися виставити на видні місця. А коли мова заходила про наявність сертифікату на той чи інший напій, чи хоча б накладну, по якій його отримали, чого тільки не придумували. Чимало пояснювали, що документація взагалі зберігається у власника закладу.

А ще дехто, кого застали за прилавком чи барною стійкою, не був оформлений на роботу. Якщо оце «моя хата скраю» триватиме і далі, то невидима сила байдужості і надалі віддалятиме молодь від їхніх рідних.

Не помилимося, коли скажемо, що у вихідні і святкові дні після дев’ятої години вечора більшість покупців алкогольних напоїв – саме неповнолітні.

Можна було б навести чимало прикладів, коли неповнолітні «відпочивали» зі спиртним у той час, коли вони мали бути дома. Чому їхні батьки байдужі до цієї проблеми? Продавці виправдовувалися, що спиртне відвідувачі приносили з собою.

Не менш дивувало й інше.

Всі ніби знають, якої шкоди завдають такі «забігайлівки», а от ознак того, щоб самі пробували навести у них порядок, щось не дуже було помітно.

Тільки дехто із винахідливих продавців ледве витискав із себе, що заходив, мовляв, сільський голова і про все попереджав. Але у Маньківці, у торгівельній точці на автобусній зупинці, продавець не захотіла відповідати на запитання навіть працівникам міліції. Пояснювала це тим, що це у неї лише випробувальний термін, стажування на цій роботі. Можна тільки здогадуватися, як вона буде ставитися до покупців, якщо власник захоче залишити її на роботі.

Тим більше, що питання до неї були цілком законні – про прізвище та ім’я, договір на працевлаштування, медичну книжку тощо. Складалося враження, ніби вона взагалі не розуміла, що перебувала у громадському місці, за прилавком.

Члени груп змушені були не тільки попереджувати продавців і покупців, а й роз’яснювати їм правила та вимоги закону.

Закрадалася підозра, що у місцях, де вечорами збирається молодь, ситуацією взагалі вже ніхто не керує. На першому плані проглядався лише зиск, і де вже там мову вести про якусь мораль, навіть закони. Треба тільки бачити, до яких прийомів вдавалися власники деяких точок, щоб виправдатися. Вони і вибачалися за поведінку продавців, і обіцяли, що наведуть порядок. Але варто було повернутися через якусь годину, як бачили: продовжується те, що й було. У кінцевому підсумку спиртним нищиться молоде покоління.

Можливо, і не гарно перекладати вирішення проблеми на когось, однак ситуація зайшла вже так далеко, що силами дільничних її уже важко осилити. Для розв’язання проблеми давно пора організовувати зусилля всіх – сільських рад, депутатів, батьків, учителів. Адже у нас чудові села і гарні люди в них, варто лише їх розворушити.

А те, що діється сьогодні у деяких точках, де «тусується» молодь, веде лише у провалля.

Тож робоча група по вивченню згаданої проблеми працюватиме і далі. Однак осторонь не повинні залишатися територіальні громади, бо мова йде про майбутнє нації.

Павло КУШПЕЛА, Тетяна БОНДАР.