Після подорожі до Криму почуття самозбереження інстинктивно утримувало Міцкевича на відстані від "одеської Клеопатри", допомагаючи звільнитися від гнітючих її чар. Перед тим, як залишити Одесу і відправитися до нового місця служби до Москви, поет пише "Роздуми в день від'їзду". Він говорить про прикрощі, перенесені у чужому місті, де, "брехливий світ пізнавши", він жив самотнім, опальним мандрівником, тепер виїжджаючи без побажань щастя. Як би підбадьорюючи себе, він вигукує: "Летимо ж - адже крила цілі для польоту. ' Летимо, не знижуючись, - все до нових висот!"
Немов за вітром, поштові несли його на північ. Через місяць, за два дні до 14 грудня, він прибув до першопрестольної, де йому належало служити в канцелярії генерал-губернатора.
Незабаром по місту поповзли чутки, що ночами йдуть арешти, хапають і вивозять в Петербург причетних до тих, хто вийшов в грудні на Сенатську площу. Надійшла звістка, що взято багато його російських друзів. З дня на день чекав арешту і він. Несподівано війнуло крижаним сибірським холодом. "Щось діється в Одесі, - непокоївся Міцкевич. - За ким із наших зачинилися двері каземату? Хто став жертвою Вітта та його агентів?" '
Як потім стало відомо, одним з перших поляків, належали до таємного товариства, був заарештований Антоній Яблоновський. За ним стежили і взяли раніше за інших. Втім, його долю вирішили ще взимку два слова Собаньскої. На питання Вітта про джерело видобутої нею інформації вона недбало кинула: "Князь Антоній проговорився". Безтурботність і легковірність дорого йому обійшлися. Через роки Вітт визнав, що одержав відомості "завдяки викриттям однієї жінки", (читай, Собаньскої.)
Після арешту Яблоновського клубок почав швидко розмотуватися. Взяли багатьох поляків. Завдання влади полегшувалося тим, що в їхніх руках був список польських конспіраторів, з яким свого часу необережно обійшовся Яблоновський, та і його власну поведінку на слідстві не відрізнялося стриманістю.
У лютому Міцкевич почав виходити в світ. На душі було важко.
У той рік восени польський поет познайомився з Олександром Пушкіним, який нещодавно повернувся з Михайлівського.
Варто було поетові з'явитися в Петербурзі, як і тут навколо закрутився хоровод інформаторів.
У цей час у столиці з'явилася Кароліна Собаньска.
Одного разу вона запросила до себе на чай обох поетів - Міцкевича і Пушкіна. У той вечір російський поет був явно небайдужий до господині, жінки справді чарівної. А Міцкевич? Як поводився він, які почуття випробовував?
Він давно зжив у собі фатальну пристрасть до Джованні. Тепер він співав пісні іншим кумирам.
Що ж до Пушкіна, то зустріч з Собаньскою сколихнула в ньому колишнє ...
У губернському будинку на Левашовській вулиці в Києві протікало звичайне світське життя. Вечорами, особливо в дні свят, тут збиралося все місто. У натовпі гостей виявився одного разу і Олександр Пушкін. Було це у травні 1820 року. По дорозі на південь до місця заслання він проїздом ненадовго затримався в Києві. Знову потрапив він у Київ на початку наступного року і прожив там декілька тижнів.
У строкатому хороводі місцевих красунь він відразу ж виділив двох елегантних, чарівних полячок, дочок графа Ржевуського. Обидві були у шлюбі, що не заважало їм, кокетуючи, зваблювати численних шанувальників.
Молодшій, Евеліні, виповнилося сімнадцять, і була вона, за словами знали її тоді, красивою, як ангел. Старша, Кароліна, відрізнялася не меншою красою, але це була краса хтивої Пасіфаї, вона була на шість років старша Пушкіна.
Велична, немов римська матрона, з чарівним вогненним поглядом валькірії і спокусливими формами Венери, вона справила на поета чарівне враження. І залишилася в пам'яті жінкою чарівної краси, яка обіцяла блаженство того, кого забажає ощасливити. Пушкін мріяв потрапити в число її обранців.
Але там, у Києві, вона спалахнула кометою на його обрії і зникла. Проте не назавжди. Знову Кароліна зійшла на його небокраї, коли поет несподівано зустрів її в Одесі. Пушкін побачив її на рауті у генерал-губернатора, куди згнітивши серце Собаньскої, іноді запрошували через Вітта. Він відразу помітив її яскраво-червоні без полів струму капелющок з страусовим пір'ям, який так пасував до її високого росту.
Радість зустрічі з Кароліною затьмарив Ганський - чоловік Евеліни. Помітивши, з яким неприхованим обожнюванням поет дивиться на Собаньску, як боязко ніяковіє перед нею, він вважав обов`язком попередити юного друга щодо своячки. Зрозуміло, він мав на увазі її підступний норов, жорстоке, холодне кокетування і бездушність до тих, хто їй поклонявся, - нічого більше.
Пушкін не дуже був розташований прислухатися до порад такого роду, тим більше що йому здавалося, ніби він закоханий.
Він шукав з Кароліною зустрічей, прагнув бувати там, де могла виявитися і вона, чекав випадку усамітнитися з нею під час морської прогулянки, в театральній ложі, на балу. Іноді йому здавалося, що він сміє розраховувати на взаємність (кокетуючи, Кароліна давала привід до надії). Йому навіть здалося одного разу, що він відзначений її вибором. У день хрещення сина графа Воронцова 11 листопада 1823 в Кафедральному Преображенському соборі вона опустила пальці у купіль, а потім, жартома торкнулася ними його чола, ніби звертаючи до своєї віри.
Воістину він готовий був змінити віру, якщо б це допомогло завоювати серце звабливої польки. Іншим разом він майже увірував у свою близьку перемогу під час читання роману, коли вони вдвох впивалися "Адольфом". Вона вже тоді здавалася йому Елеонорою, схожою на героїню Бенжамена Кон-стану не тільки чарівною красою, а й своїм бурхливим життям, сповненим поривами та пристрастями.
Через декілька років він зізнався їй, що зазнав всю її владу над собою, більш того, зобов'язаний їй тим, що "пізнав усі здригання і муки кохання". Та й донині відчуває перед нею боязнь, яку не може подолати.
Не зумівши розтопити її холодність, так нічого тоді в Одесі і не домігшись, він відступив, змирившись з невдачею і невгамованим почуттям. ... І ось Пушкін знову зустрівся з Кароліною Собаньскою. Стара хвороба пробила серце. Йому здалося, що весь час з того дня, коли вперше побачив її, він був вірний колишньому почуттю. Гарячково накидав він один за одним два послання до неї. Але так і не зважився їх відправити. Поет довірив сокровенне аркушу паперу ("мені легше писати вам, ніж говорити"). Перед нами в них постає Пушкін, що поклоняється Гімероту - богу пристрасної любові, який згоряє від охопиленого почуття.
У свій петербурзький салон (де, до речі сказати, бував фон Фок) Кароліна приваблювала таких прихильників, як Пушкін і Міцкевич, аж ніяк не через честолюбства, а переслідуючи зовсім інші цілі - політичного розшуку. Як і в Одесі, її столичний салон був свого роду поліцейської пасткою. Тому й вела гру з Пушкіним, як колись із Яблоновським і Міцкевичем, розпалюючи його нетерпіння і тим самим утримуючи біля себе, щоб полегшити завдання спостереження за ним.
Однак страх викриття переслідував її І все ж знайшлася людина, яка підняв завісу над непривабливою, ганебною стороною її життя. У своїх записках Ф.Ф. Вігель заявив, що Собаньска була у Вітта накшталт секретаря і писала за нього таємні доноси, а "потім з баришів надійшла вона до числа жандармських агентів". Це свідчення мемуариста. І, як визнавав він сам, злочини, вчинені нею, так і не були доведені.
Чи не можна підтвердити ці звинувачення яким-небудь документом, що свідчить проти Собаньскої?
Потреба в послугах Собаньскої відпала. Вона повернулася до розпорядження Вітта, а Пушкіну лицемірний Бенкендорф заявив: ніколи ніякій поліції не давалося розпорядження мати за ним нагляд.
Коли до Кароліни дійшли чутки про те, що Пушкін обвінчався, зла посмішка скривила її губи. З досадою подумалося, що лише у неї нічого не змінюється. Надії на те, що Вітт нарешті овдовіє, мало. Хоча й хвора, його дружина Юзефіна може протягнути ще не один рік. Значить, все залишиться, як і раніше. Пізно звертати з наїждженої колії. Доведеться плентатись "прістяжною" в упряжці Вітта.
Для нього головне - слава Вітчизни і Государя. Значить, і їй треба бути корисною їм. Так міркувала вона й тим старанніше виконувала свої обов'язки .. Одне з її донесень Бенкендорфу, надіслане з Одеси, перехопили повстанці Поділля. (У листопаді 1830 року почалося повстання в Королівстві Польському, що охопило також деякі інші прилеглі райони, в тому числі Правобережну Україну.)
вранці -2…-4° 
