Викладали у нього Е. Мисько, І. Самотос, І. Скобало. Після закінчення навчання Іван Гнатович повертається у Чернівці і поринає у творчу працю. Він фактично стає зачинателем монументально-декоративного мистецтва на Буковині. Його відомі рельєфи “Музиканти” у готелі “Буковина”, “Пошта” на Чернівецькому головпоштамті, “Квітуй, Буковино!”, виконані як самотужки, так і в співвавторстві, меморіальні дошки та багато інших талановитих творів прикрашатимуть наше місто, тішитимуть око шанувальників його таланту.
З 1971 року художник постійно бере активну участь у всеукраїн-ських та закордонних виставках, що приносить йому визнання і шану. У 1990 році його приймають до Спілки художників України. Він працював головним художником Худфонду, постійно обирався членом прав-ління обласної організації професійної спілки. Друзі і колєґи завжди пам’ятатимуть його совісність і сумлінність, глибоку відданість обраній творчій справі, безкорисливість, постійну готовність прийти на допомогу тим, хто її потребував.
Монументальне мистецтво вимагає від художника не тільки масштабно бачити задумані образи, майстерно володіти рисунком, але й мати мужність і витримку пос-тійно працювати між небом і землею, на вітрі, під дощем і снігом чи пекучим сонцем. У цьому Іван Гнатович був прикладом для наслідування багатьом художникам. Він залишив по собі помітний слід у мистецтві та на життєвій ниві. Бо жив за велінням серця, був скромним і незлобивим, умів інших надихнути на творчу працю. Біля нього постійно гуртувалися митці, довіряючи йому, прислухаючись до його думки, вірячи його смакам та уподобанням.
Пішов від нас не тільки чесний і самобутній митець, а й люблячий чоловік і батько, який зумів через усе життя пронести подружню вірність коханій дружині Марійці.
Пам’ять про Івана Гнатовича Віхренка житиме завжди у наших серцях, як не меркнутимуть і його довершені, виважені в душі твори. Бо недарма він прийшов на цей світ, збагативши його своєю добротою і щирістю, великою закоханістю у мистецтво, людей і життя.
вранці -2…-4° 
