Ну, а ми все в бігах, все при ділі і все при роботі,
І не маємо часу, бо свої нас обсіли турботи.
А матуся чекає, вигляда,
За ворота виходить,
Їй не треба нічого, тільки б діти прийшли
До своєго порога,
Щоб спитали, як ненька, чи їла що, як вона спала,
Як здоров'я її, чом коса її сивою стала.
А вона ж нас чекає, а вона вигладає,
Навіть пенсію – й ту на купки розкладає:
Треба дати онукам, і дітям щось дати,
Може, будуть частіш повертати до рідної хати.
Бережіть матерів – бо поки жива мати,
Ми у неї ще діти, яких є кому обійняти.
Не соромтесь ніколи і цілуйте матусині руки,
Щоб не було так важко у хвилини страшної розлуки.
Тож приходьте до них,
Не чекайте дзвінка, телеграми.
Буде пізно спішить, коли скажуть – немає вже мами.
Будуть сльози рікою, і рватися серце від горя,
Вже не стріне вас мама, до серця свого не пригорне,
І у горі й журбі цілувати ви будете мамині руки,
Такі рідні вони – але руки ті будуть холодні.
Тож частіш повертайте до рідної хати,
Поки мати жива,
Поки є нас кому зустрічати.
Бережіть матерів і цілуйте натруджені мамині руки.
Бо поки вони є – не страшні буревії й розлуки
вранці -2…-4° 
