Лідія Зарічанська

Україно, тобі усміхаються сонячні злети, Де співає Десна, і замріяно дихає Буг. Хай розквітне земля, діти-квіти красуні-планети, На якій я живу, сяє барвами веселка навкруг. Колос зерням врунить, озивається жайвір у гаї, Високоссям шумить зелен-поля розкішний розмай. Я тобі поклонюсь – словом, жнивним запашним короваєм, І замріяну пісню заспіва водограй.   Україно, тебе,... читати далі ...»

Новеньке авто підкотилось під ворота. З нього вийшла розмальована жінка. Сяюча, розпашіла – чи то від морозу, чи від радості. Її підтримував під руку чоловік років сорока п’яти. – Знайомся, – це Василь. Жениха тобі привезла, чи не рада? – Та тихіше, Наталю, ще сусіди почують, – зніяковіла Софійка. – Ви не дивуйтесь, Василю Євстахійовичу, вона така.... читати далі ...»

Посивіла чаєчка ранньою весною, А літа ж, бо пір’ячко, пливуть за водою. А літа всміхалися сонцем при долині, Плачуть гуси-лебеді, сівши на долині. Плачуть, що не знятися їм разом з тобою, З вирію вертаються на крилі журбою. Чайко, моя чаєчко, скільки пережито? Заспівала – променем пробудилось жито. Пробудився заспаний на вербі листочок, І фіалки з пам’яттю сплелися в віночок. Мріють... читати далі ...»