Марія Титарчук

Ой, чого ж ти, сонце ясне, Як заходиш – не прощаєшся? Може, взавтра не побачимось, Я помру – ти залишаєшся... Ти свята? Чи ти убога? Українська ти земля... Чи в Кремлі отому Богу Чути, що голошу я? Не співаються хорали І не ставляться хрести, Щоб комусь в отому храму Хліб наш в жертву піднести. Смерть гуляє на свободі, Тягне в чорний круговерть. Прошу я одного, Боже, Не... читати далі ...»

Зробив мене ти вчителькою, Боже, Та вклав у мене замисли Життя. Із часом трохи їх відкрити зможу, Якщо мені даси на майбуття. Великий Боже, дай мені любові, Бо без любові навіть в’януть квіти. Та дай мені велике тепле серце, Щоб всю любов свою могла вмістити! Давай мені Ти мудрості доволі, Щоб настанови були, як мета. Коли формує вчитель чиїсь долі, Щоби не докучала... читати далі ...»

Рветься вітер з полону від хмар, Не дає проплисти кораблю. Прошу тебе я, Боже, спаси, Захисти усіх, кого я люблю! Мрії, сум, забуття і надія... Долі наші виходять в дороги, Зло з добром завжди в парі блукають, Спокій прийде опісля тривоги. А життя наше так швидкоплинне, Неможливо прожити все знов, Долю кожний собі обирає, Тільки Бог посилає любов. Щастя в сірім буденнім цім... читати далі ...»

Червень благородний розправляє крила, Розкидає вічність синії річки, А мала волошка полюбила жовті, Жита і пшениці стиглі колоски. Тут жвавенький промінь стрімко вирізає, Наче з-під лекала, сині пелюстки. З колоском волошка долю поєднала, Як із небом – сонце, з річкою – піски! І краси немає більшої у світі, Як квітки барвисті на весіллі трав, Як духмяні краплі гомінкого... читати далі ...»

Сонце травам віддає росу, Поцілунком жаркими вустами… Наче зірку, Бог віддав сльозу, Щоб вона літала поміж нами. Наказав: «Лети ти до землі, Не зважай на вакуум, час і простір, Щоб свій шлях ти правильно пройшла, Я надії всиплю зо дві горсті. Ще тобі я теплий плащ даю, (Всесвіт-морок враз тебе поглине), Плащ для тебе тільки що в раю Янголи із ніжності скроїли. Та напевне... читати далі ...»

Десь дитячий садок залишився далеко… Перша вчителька в класі теплом огортає… А роки пролітають, неначе лелеки… А куди вас подіти? Ніхто це не знає… Школа рідна! Для когось домівкою стала. З щемом серця, востаннє зайдіть в світлий клас. Стільки пустощів різних вона вам прощала Та любов і добро все робила для вас! Ви не просто в цій школі дорослими стали, Та... читати далі ...»

Україно, моя невмируща! Доля в тебе така не проста! У розірваній вишиванці, Наче, тільки ти знята з хреста! Ти весела і юна дівчина, Янгол чистий, сімнадцяти літ! Ти прекрасна, моя Україна! Яблуневий у пахощах цвіт! Ти і любляча берегиня, Спокусивши красою Дніпра, Німців, турків, поляків, литовців, Єдність тихих земель зберегла! Мудра, сива і рідна нам матір, Пам’ятаєш і горе, і... читати далі ...»

Зачекай, не квапся, зупинись. Я втомилась бігти за тобою. Спотикаюсь, падаю, встаю. Ти для мене – радість із журбою. Швидко йдеш, та я ще маю сили. Захлинаючись вітрами долі. Інколи так хочеться спинитись. Ти штовхаєш завжди мимоволі. Мій рюкзак з пелюстками троянд. Вже намуляв і думки і плечі. Тільки кличеш ти мене вперед. Знаю я, не буде далі легше. Можу я забутися про... читати далі ...»

Капає росиця, Сходить стебло маку. Полум’яна квітка В травах розцвіла. Дівчина в косицю Те багряне диво, Щоби в’яли хлопці, Врочливо вплела. Цвіт згортавсь у купол, Срібную шкатулку, А малі зернини З кодом чистоти. Очі звеселяють Затишком притулку, Мрія, загадковість, Свято красоти. Видюково квітко, В парі із колоссям, Ти як мед солодка, Ти як хміль п’янка. Маковейське... читати далі ...»

Україно! Жива ти, існуєш! Плачеш зливами в літній порі! Та вмиваєшся росами в сумі, Райдуг-посмішки дариш свої. А Чорнобиль – це біль незгасимий, Це фантомна реальність чи шрам. Це на тілі прекраснім пухлина Для країни з жіночим ім’ям! Свіжий ранок, прозорий, як тиша, Хтось героєм стає в цей момент, А примара-чиновник все пише Тільки чисельний еквівалент. На дозиметрі цифри,... читати далі ...»