Пісенні скарби композитора

Р.А. Скалецький написав понад 600 пісень, видав ряд книг, підручників, створив плеяду своїх послідовників – і цим збагатив скарбницю вітчизняного мистецтва.
Народився Родіон Андрійович у селі Михайлівці 23 листопада 1899 року в бідній селянській сім’ї, у якій було семеро дітей (4 брати і 3 сестри). Серед дітей він був найстаршим. Навчання розпочав у 1908 році в місцевій церковно-приходській школі, де виявив неабиякий інтерес до музики. У 1911 році він закінчив початкову школу з відмінними оцінками та похвальною грамотою. Шкільний учитель О.І. Плетенчук, помітивши обдарування хлопця, запропонував батькам віддати його для продовження навчання до Ольгопільської двокласної учительської школи. Саме там проявилися у Родіона Андрійовича музичні обдарування.
Він не тільки добре засвоює нотну грамоту, а й пробує свої творчі здібності, грає на струнних інструментах, співає в хорі, записує народні мелодії у навколишніх селах, пише перші власні пісні.
Здобувши фах вчителя початкових класів, а також викладача загальноосвітніх дисциплін, учителює у селах Чечельницького та Крижопільського районів. Скалецький вчить дітей, організовує хори, береться за освоєння складного мистецтва диригування.
З 1921 по 1923 рр. Родіон Андрійович несе військову службу в рядах Червоного Козацтва на Хмельниччині.
Створює солдатський хор, із яким виступає перед військовими та цивільними.
У 1923 році митець вступає до Одеського інституту народної освіти на історико-філологічний факультет і одночасно до музично-драматичного інституту на диригентський відділ. Там теж не залишає улюбленого заняття –керує студентським хором, пише для нього музику. Через збіг певних обставин Родіон Андрійович залишає навчання в музично-драматичному інституті, але продовжує брати приватні уроки у професора Миколи Вілінського.
Яскраво проявився талант молодого вчителя на Тульчинщині, де після закінчення інституту він почав працювати у школі № 2. Тут продовжує справу Миколи Леонтовича, бере під свою опіку створену ним капелу. І в 1927 році міський хор Тульчина під керівництвом Родіона Скалецького виступив із першим концертом, який пройшов на «ура».
До речі, концертмейстером цього хору була дочка Миколи Леонтовича Надія.
Творчість Скалецького була спрямована на розвиток власної української пісні, а тульчинський період у творчій біографії митця залишив особливий слід, тут народилося багато задумів, але вони були перервані раптовим арештом. Саме такий «подарунок» від тодішньої влади отримав композитор у день свого народження 23 листопада 1932 року.
…Беру у Вінницькому архіві в руки справу № 3974, яку заведено 23.11.1932 р. на тульчинську сімку вчителів, де третім за списком значиться Родіон Скалецький. Цю справу семи вчителів об’єднали в одну під назвою «Остатки».
Можливо, чекісти мали на увазі, що вони вже знищили всіх носіїв української культури. Адже українізація українського суспільства, яка проводилася радянською владою, була призупинена. А від Скалецького і йому подібних віяло духом Великого Кобзаря – Тараса Шевченка, композитора Миколи Леонтовича та ін.
Це стало основним мотивом арешту тульчинських учителів, які потрапили під жорна червоного терору. Через шість днів заарештованим пред’явили звинувачення в тому, що вони є учасниками української контрреволюційної організації. Родіона Скалецького, наприклад, звинуватили в тому, що він надмірно займається композиторською роботою, занадто захоплюється творчістю Миколи Леонтовича, дуже любить капелу відомого митця, яку відновив після смерті її керівника, і формує капелу, мовляв, «нэпманским элементом с националистическим и тёмным прошлым».
За вироком суду Скалецький був висланий за межі України на територію Росії в с. Валуйки, на межі з Харківською та Луганською областями. Там він продовжує займатися педагогічною діяльністю, спочатку директором НСШ, а з 19 грудня 1935 року викладачем географії та співів у Валуйському педучилищі.
Скалецький неодноразово звертається до Генерального прокурора з питання безпідставного свого вислання, але відповіді не отримує.
Згодом Скалецький повертається до Михайлівки, де вчителює, а також викладає географію в Кидрасівці.
У цей час він збирає фольклор, пише музику. У перший післявоєнний рік Скалецькому дозволили переїхати до Вінниці. Саме тут остаточно розкрився його талант. На основі записаних обрядових пісень села Михайлівки він видав двотомник «Весілля». Пише твори для дітей, які друкує в авторських збірниках «Пісні для дітей» (1954 р.), «Стелися барвінку» (1961 р.).
Родіон Скалецький підготував підручники пісень для учнів 5-6 і 7-8 класів, цикл сучасних обрядових пісень «Щедрий вечір, добрий вечір» та «У нас, на Поділлі, весілля» (1969 р.). Часто музичні твори Скалецького виконувалися по обласному та республіканському радіо.
А цикл пісень «У нас, на Поділлі, весілля» був поставлений на сцені Київського музично-драматичного театру імені І. Франка. Окремі твори виконував хор Великого театру в Москві.
Працюючи вчителем школи № 3 м. Вінниці, Скалецький створив хорову капелу. В репертуарі було понад 20 пісенних творів, серед яких «Веснянки» з опери М. Лисенка «Зима і весна», українські народні мелодії в обробці М. Леонтовича «Праля», «Над річкою» та інші.
Родіон Андрійович співпрацює з поетом Василем Юхимовичем. Багато віршів поета було покладено ним на музику і вони знайшли визнання не тільки на Вінниччині, а й за її межами. Їх спільну пісню «Маяк» чули хвилі Атлантичного океану, гарячі береги Африки та води Ла-Маншу (моря і океани, якими плавав танкер «Вінниця»).
Вірші П. Тичини, М. Рильського, І. Неходи, Л. Забашти теж зазвучали зі сцени завдяки композитору Скалецькому. Одним із перших він організував у Вінниці хор ветеранів. Одночасно веде курси підвищення кваліфікації для педагогів, читає лекції для студентів. І ніколи не пориває своїх зв’язків з Бершадщиною, своїми земляками. Він тісно співпрацює з тодішнім завідуючим відділом освіти І.О. Палагнієм, керує зведеним районним хором молодих педагогів Бершадщини «Троянда».
Його квартира у Вінниці була завжди відкрита для людей. Тут завжди відчувалася гостинність господині Надії Федорівни. Можна було отримати насолоду від мелодії рояля, на якому грала дочка композитора Наталія, що потім вийшла заміж за вихідця з с. Усті Івана Денисовича Танасієнка – відомого лікаря. Як найщасливіші дні у своєму житті згадують перебування у сім’ї Скалецьких колишні студенти-земляки: Ганна Аксентіївна Палагній, Валентина Миколаївна Рекечинська та багато інших.
З 1981 року Скалецькі живуть у Києві в дочки Наталії.
Важко переживав втрату дружини Родіон Андрійович, а через два роки – 22 березня 1984 року – помер і сам.
Творчий доробок маестро ввійшов у золотий фонд вітчизняного мистецтва. Його твори на повну силу звучать і з великих сцен, і з вуст народу.
Жителі Бершадщини з великою шаною ставляться до пам’яті митця. Землячка композитора Лідія Зарічанська присвятила свою поезію Скалецькому, збирає матеріали, пов’язані з його життям і творчістю. Багато років у Михайлівській ЗОШ І-ІІІ ступенів діє музей-кімната Р. Скалецького, де зберігаються його особисті речі, постійно діють виставки у районному краєзнавчому музеї, бібліотеках району.
У Бершаді, біля музичної школи, готується до відкриття пам’ятник нашому видатному земляку.
Пам’ять про Родіона Скалецького ніколи не згасне.
Григорій ПОГОНЧИК, краєзнавець, громадський кореспондент.