Замість залізничника – став виробничником

Але одне правило, розпочинаючи трудову кар’єру, він, мабуть, тоді таки засвоїв: без муки і науки ніколи і нічого не прийде в руки. І керується ним все життя.
Повернувшись зі служби в армії, вирішив випробувати своє щастя на електротехнічному заводі, який саме на другому році після відкриття набирав, як кажуть, обертів, тож потребував робочої сили.
Спочатку працював майстром, далі технологом.
Як відомо, де виробництво – там завжди найважчий кусок заробленого хліба. А тут воно розвивалося он з яким розмахом.
Невдовзі його рекомендували на партійну роботу, а далі перевели ще й інструктором райкому Компартії України, де відпрацював кілька років. Але саме виробництво було його стихією. Тому знову повернувся на електротехнічний завод, але вже головним інженером.
Декілька років працював на такій же посаді і на Бершадському комбінаті хлібопродуктів, але знову повернувся на своє рідне підприємство вже заступником голови правління з виробництва.
Щоб читачі мали уяву, чим займався Ю.Ф. Вітвіцький, недостатньо було б розповісти тільки про численні види продукції, які освоювали й випускали. Бо кожний з них складався ще й з великої кількості деталей, кожна з яких включає чималу кількість операцій, щоб вона не тільки була виготовлена своєчасно, а й щоб потім всі можна було згрупувати і налагодити серійний випуск конкретного виду продукції.
При цьому задіюються і інструментальники, і електрики, і механіки, і ремонтники, а служби забезпечення матеріалами і комплектуючими – обов’язково. Він же мав організовувати і координувати їх роботу. Адже в окремі роки на підприємстві було більше тисячі працівників.
Керівників, як правило, за їх вимогливість іноді недолюблюють. А от про нього відгукуються, як про людину добросовісну, серйозну. А щодо колективу, то йому завжди вдавалося знаходити з усіма спільну мову.
Багато можна було б розповідати із того, що залишилося, як кажуть, за кадром.
Наприклад про те, що замовлення виконували й для військово-промислового комплексу, і продукцію обов’язково приймав тільки представник Міністерства оборони. А це означало, що мала вона бути найвищої якості.
Бершадчани тоді так зарекомендували себе, що цей представник навіть вручив їм клеймо якості, і вони приймали її самі в себе. Продукція тоді була навіть більш якісною від тієї, яку виготовляли у Києві.
Кажуть, Юрій Федорович прекрасно розбирається у кресленнях. А кращих спеціалістів, за його словами, ніж його підлеглі, немає на сьогодні не тільки в районі, а й мабуть і в області.
Та оте його ремесло, якому присвятив себе, золотом, як кажуть, так і не обросло. Численні грамоти і подяки, грошові винагороди – ото і всі його відзнаки за працю. А позаду вже більше 42-х років трудового стажу. Якось не очікував, що так швидко вони пролетять. І все ж він сповнений рішимості й надалі професійно робити свою справу, бути корисним людям, хоч підкралося вже шістдесятиріччя, з яким його вітали вчора. Має прекрасну дружину, яка постійно створює сімейний затишок, що теж сприяє його самовіддачі на виробництві. А ще виховали прекрасну донечку, дочекалися зятя і онука.
– Особисто життям, – каже Юрій Федорович, – задоволений. – У керівні крісла не рвався ніколи, можливо тому вдалося зробити чимало.
Чи не найважче для нього зараз спостерігати, що люди без роботи. Тому мріє, щоб якнайшвидше знову з’явилися, як було колись, оголошення, що їх ЕТЗ набирає робочу силу.
А щодо особистих планів, то час покаже. Понад усе любить займатися городиною, бджільництвом, сидіти перед вуликом і спостерігати, як поводять себе бджілки. Чи не від них і передалася йому заповзятливість до роботи.
Тож з роси і води Вам, Юрію Федоровичу! Нехай кожний наступний рік додає Вам і Вашій родині радостей.
Павло КУШПЕЛА.