Фото автора та членів фотогуртка с. Чернятки
Конон Кісіль пішов на фронт добровольцем і загинув смертю хоробрих на Полтавщині. Зі словами подяки до пошуковців та владних структур на мітингу звернулися внуки полеглого воїна – Володимир та Леонід. Вони привезли на могилу діда грудочку бершадської землі.
Армії Південно-Західного фронту на чолі з генерал-полковником М.П. Кирпоносом протягом 2,5 місяців стримували наступ ворога у 1941 році в районі Києва, Полтави. Сили були нерівними, але радянські воїни стояли до кінця. Багато з них полягло смертю хоробрих, захищаючи кожний сантиметр рідної землі. Імен багатьох героїв і сьогодні не встановлено, а рідні у свій час одержали стандартні повідомлення «Пропав безвісти».
Візит дільничного інспектора міліції капітана О.І. Деркача пізнього травневого вечора (4.05.2013 р.) в оселю Леоніда Олександровича Шаматієн ка, який проживає в Чернятці, став повною несподіванкою. Нібито нічого хвилюватися, адже, не порушуючи законів, живе чоловік чесно. Більшу частину свого життя він працював художником-оформлювачем у місцевому господарстві, нині на заслуженому відпочинку.
Дільничний почав розпитувати його про Конона Сидоровича Кісіля, 1913 р.н., який не повернувся з Великої Вітчизняної війни. Леонід Олександрович зрозумів, чому саме до нього прийшов дільничний. Але хвилювання стало ще більшим, запекло в грудях, перехопило подих, коли отримав звістку, що знайдено рештки його діда К.С. Кісіля, який пропав безвісти у роки війни.
Група активістів «Пам’ять» Кобеляцького району, що на Полтавщині, під керівництвом її очільника Володимира Анатолійовича Підбуртного 21 квітня 2013 року, проводячи розкопки на березі річки Дніпра біля села Переволочинці, знайшла рештки 13 воїнів.
В окопах, на місці бою, було виявлено заіржавлені гвинтівки зразка 1891 року, пістолет, каски, саперні лопати, протигази, тисячі гільз від патронів, а також солдатські медальйони.
Голова Світлогірської сільської ради, куди входять і Переволочинці, наступного дня доставила солдатські медальйони на експертизу в спеціальну лабораторію Полтави.
Начальник УМВС України в Полтавській області генерал-майор Едуард Вікторович Федосов узяв під особистий контроль ідентифікацію медальйонів. Вміст 12-ти із них був повністю зіпсований, а у 13-ому після відкриття капсули експерт Т.М. Дейнека виявила паперовий згорток коричневого кольору, який вилучити механічним шляхом було неможливо. Для того, щоб вилучити згорток, за допомогою піпетки в капсулу влили 20% розчин гліцерину, який на годину залишили у капсулі. Після цього із неї був вилучений фрагмент скрученого паперу. Для випаровування зайвої вологи згорток помістили на скло на 2 доби. Після цього папір став м’якший, що допомогло розгорнути його з мінімальним пошкодженням.
Для дослідження документу застосовувалися спеціальні методики: візуальні – у кососпрямованому світлі, наскрізному проходженні світла, при вертикальному освітленні; візуально в невидимій зоні спектра (у відбитих ультрафіолетових та інфрачервоних променях). Внаслідок цих дій із лицьової сторони на ньому був виявлений реквізитний текст та лінії графлення, нанесений знакодрукуючим приладом барвником чорного кольору.
Відповідні рядки, заповнені від руки, читаються частково:
«Фамилия – Кісіль,
Имя – Конон
Отчество – Сидорович
Боевое звание: воин
Каким РВК мобилизован – 95/6 41 год
Группа крови 01 Уроженец: Укр… Область… с. Черн… (ймовірно, Чернятка)
Адрес семьи: Кісіль Ганна Лари… (ймовірно, Ларионівна)
Область – Винницкая»
Після встановлення особистості бійця генерал-майор Е.В. Федосов звернувся до свого колеги у Вінницькій області генерал-майора Віктора Павловича Русина з проханням віднайти рідних загиблого.
Тому невипадково з’явився дільничний інспектор міліції О.І. Деркач у хаті Л.О. Шаматієнка. Негайно Леонід Олександрович з міліціонером поїхали у Джулинку, де проживає ще один онук К.С. Кісіля, – Володимир Федорович Олексій.
Керівництво Полтавської та Вінницької областей просили терміново підтвердити, чи приїдуть онуки на поховання рештків діда.
Відповідь була однозначною: «Так».
Організацію поїздки на Полтавщину взяв на себе голова Бершадської райдержадміністрації Михайло Григорович Бурлака. Сергій Петрович Попук забезпечив перевезення, а майор міліції Анатолій Васильович Мазур супроводив онуків до місця призначення. Керівником групи було призначено автора цих рядків. Матеріальну підтримку поїздці надав інвестор чернятського господарства Анатолій Володимирович Пешко.
... 7 травня 2013 року о 19.00 ми прибули в красиве місто Кобеляки, де жив і працював учений-лікар М.А. Касьян. З великими почестями нашу делегацію прийняв голова Кобеляцької райдерж адміні - стра ції Анатолій Олексійович Таранушич. Швидко вирішили побутові питання і ознайомили нас із планом заходів на наступний день.
Поховання залишків тринадцяти воїнів відбулося 8 травня у братській могилі с. Світлогірського.
Цього дня біля сільської ради зібралися майже всі мешканці села – до 3 тисяч чоловік. Прибуло керівництво Кобеляцького ра йону та керівники області. На майдані перед сільською радою на червоному полотні розмістили 13 трун, на столах – речі, знайдені поруч із бійцями.
У супроводі військового оркестру через усе село військові несли труни з рештками бійців до братської могили, де відбувся мітинг і панахида по убієнних. У виступах першого заступника голови Полтавської облдержадміністрації Віктора Федоровича Животенка, голови Кобеляцької РДА Анатолія Олексійовича Таранушича, голови районної організації ветеранів війни і праці, полковника у відставці Григорія Олексійовича Кіяна йшлося про героїзм, який виявили радянські солдати, зокрема наш земляк із Чернятки Конон Сидорович Кісіль, обороняючи їхній край у вересні 1941 року.
Речі, знайдені біля нього, підтверджують, що він був лейтенантом Червоної Армії.
Взвод К.С. Кісіля майже тиждень тримав оборону вздовж Дніпра біля села Переволочинці. І кроку назад не відступив ніхто, полігши смертю хоробрих в окопах. За знайденими німецькими гільзами і кульовими отворами у черепах червоноармійців видно, що наших важкопоранених солдат німці добивали.
На мітингу виступаючі подякували Леоніду Олександровичу Шаматієн ку, Володимиру Федоровичу Олексію за героїзм їхнього діда, а також начальнику УМВС України у Вінницькій області, генерал-лейтенанту В.П. Русину та голові Бершадської райдержадміністрації М.Г. Бурлаці за організацію поїздки делегації з Вінниччини.
Виступи онуків героя були емоційними і супроводжувалися сльозами радості, бо нарешті їхній дід К.С. Кісіль із 72-річної невідомості «повернувся» завдяки турботі полтавчан відомим героєм.
Керівнику пошукової групи «Пам’ять» Володимиру Анатолійовичу Підбуртному вдячні онуки вручили на рушникові паску (на знімку).
Група священиків під керівництвом благочинного Кобеляцького району протоієрея Василя провели панахиду по убієнних. Під звуки військового духового оркестру та залпи автоматних салютів труни опустили у братську могилу. На труну Конона Сидоровича Кісіля онуки висипали землю, яку вони привезли із Чернятки, де народився, виріс і звідки пішов захищати Вітчизну герой.
Після завершення церемонії було влаштовано поминальний обід, після якого керівництво району вручило пам’ятні сувеніри членам делегації з Бершаді, а ми їм подарували книги про наш край.
Напевно, онукам героя на душі було б неспокійно, якби вони не побували на місці безпосереднього бою, де знайшли залишки їхнього діда. За селом Переволочинці, на висотці вздовж Дніпра, ми побачили сліди окопів. З місця, де знайшли рештки загиблих, онуки взяли землю, окроплену солдатською кров’ю та встелену кістками впереміш із гільзами, щоб привезти її в Чернятку до обеліска полеглим односельчанам у роки Великої Вітчизняної війни. Про долю К.С. Кісіля стало відомо через 72 роки. Він загинув орієнтовно 3-10 вересня 1941 року. Не дочекалася звістки Ганна Іларіонівна – дружина героя, яка вже відійшла у потойбічний світ. Після війни вона продала хату і перебралася в Красносілку. Можливо, хтось із цього села її знав, можливо, в когось залишилося фото героя. Мабуть, у неї була інша сім’я. Хотілося б, щоб мешканці Красносілки відгукнулися, якщо вони мають якісь відомості про дружину воїна чи її сім’ю.
Подвиг не має строку давності. Захист Вітчизни в усі часи був, є і буде почесною справою кожного. Вдячні нащадки збережуть пам’ять про своїх героїв назавжди.
Справа по увіковічненню пам’яті загиблих, яку проводять полтавчани, заслуговує на найвищу відзнаку. До речі, це вже третє поховання рештків воїнів, які провели в Світлогірському: 2010 р. – 1 невідомий солдат, у 2011-му – 10, із них один тільки відомий – уродженець Орловської області з Росії Іван Прокопович Дащенко, у 2013 році – 13, із них встановили тільки К.С. Кісіля. Л.О. Шаматієнко, В.Ф. Олексій висловлюють вдячність керівнику Світлогірського пошукового загону «Пам’ять» В.А. Підбуртному за результативну пошукову роботу, голові Полтавської ОДА Олександру Васильовичу Удовиченку, генерал-майору міліції, начальнику УМВС України в Полтавській області Е.В. Федосову, голові Кобеляцької РДА А.О. Таранушичу, сільському голові Світлогірського Т.В. Гординській, генерал-майору, начальнику УМВС України у Вінницькій області В.П. Русину, голові Бершадської РДА М.Г. Бурлаці, полковнику, начальнику відділу УМВС України у Бершадському районі О.В. Революку, інвестору чернятського господарства А.В. Пешку, майору міліції А.В. Мазуру, С.П. Попуку та іншим за допомогу в організації поїздки та перепохованні героїв Великої Вітчизняної війни, які загинули на Полтавщині.
Григорій ПОГОНЧИК, краєзнавець, член Національної спілки журналістів України.
вранці -2…-4° 
