– Вирощений урожай посприяв тому, щоб більш щедро розрахувалися за орендовану землю, – розповідає Володимир Васильович. – Видали по 1,3 тонни пшениці, по 0,2 – ячменю і по стільки ж кукурудзи на кожний пай. На додачу всім працюючим видали ще й по 200 кілограмів пшениці з директорського фонду безплатно.
Таким чином, кожний власник земельного паю отримав по 1,9 тонни зерна. Якщо врахувати, що виорали всім, у кого паї, ще й по 0,2 гектара городів, то плата за оренду землі тут сягає до чотирьох відсотків.
І все ж спеціалісти з Дяківки зізнаються, що з приходом інвесторів у сусідню Тернівку, а з іншого боку у Тирлівку, працювати довелося у досить напружених умовах. А якщо орієнтуватися на досягнуті результати, а також на те, що договори на оренду землі на наступні п'ять років із 470 власників земельних паїв, уклали вже 450, то можна, мабуть, робити висновок, що всілякі розмови, а іноді й плітки по селу ходили безпідставно. З ким би із дяківчан, готуючи матеріал, не довелося вести про це мову, усі сходилися на думці: потреби в інвесторові у них поки що немає. Хоч переважна більшість визнавали, що своєрідна "розвідка" з боку інвесторів у Дяківці таки працювала, випробовуючи, очевидно, тутешню громаду на міць.
В.В. Довгополюк з цього приводу не такий вже і схвильований і заявив, що для нього головне – відсутність боргів господарства, і що працювати вдається без кредитів. В нинішній ситуації це дуже добре, бо повертати їх було б аж занадто складно.
До такої галузі, як тваринництво, у цьому господарстві теж особливе ставлення. Утримуючи 600 голів ВРХ, з яких 280 – корови, тут тим самим забезпечують робочі місця майже 60 працюючим.
Можливо, заробітна плата у них поки що не така вже і завелика, однак у даній ситуації головним є те, що люди мають роботу. (Всього основних працівників у приватному підприємстві до сотні).
Господарство ж від тваринництва має оборотні кошти.
Щоб поголів'я не зменшувалося і надалі, зуміли достатньо заготовити кормів. А щоб і в рослинництві не здавати позицій, по завершенню польових робіт одразу ж взялися за ремонт причіпного інвентаря. Звичайно, затрати на все доводиться постійно рахувати, але без цього на врожай годі розраховувати.
Он тільки виорали 1100 гектарів землі з 1800, на 545 гектарах посіяно озимі культури, на 230 гектарах – ріпак. Про всяк випадок навіть підготували ріллю під цукрові буряки, хоч переробники ще й на сьогодні винні господарству 64 тисячі гривень.
Якщо вести мову про попередники, які теж є основою врожаїв, то в господарстві тільки багаторічні трави переорано на 270 гектарах. І це при тому, що залишилися нові їх площі для тваринництва.
Заготовлено 70 тонн сіна, 1270 – сінажу, 1200 – силосу.
Є достатня кількість соломи, діють соєві установки по виготовленню соєвого молока.
Соціальні питання, наскільки це лише можливо, по селу вирішуються теж. Не вистачає, наприклад, тільки якихось 500 метрів труб, щоб у Дяківку надійшло голубе паливо. Господарством виділяються продукти для харчування школярів, вихованців дитячого садка. Організовано також харчування працюючих – їдальня закривається тільки на зиму. Чимало односельчан отримують продуктові набори. Тим, хто виходить на заслужений відпочинок, дарують килими, подарунки вручаються і батькам новонароджених.
Тож і не дивно, що останнім часом навіть простежується тенденція на зменшення бажаючих їхати десь на заробітки.
Отже, чим більше буде у наших селах ось таких позитивних моментів, на які населення дуже відчутно реагує, віддача не забариться. Авторитет, шану та повагу односельчан можна завоювати навіть не виїжджаючи з села.
Роками вже, наприклад, гарно відгукуються тут про таких механізаторів, як Вадим Анатолійович Рубченко, Сергій Олександрович Безкоровайний, про завідуючу фермою Нелю Андріївну Островерх, доярок Людмилу Григорівну Мовчун, Тетяну Андріївну Сивак, свинарку Любов Володимирівну Марущак. А поки у селах є такі і подібні їм люди, як і їх керівник В.В. Довгополюк, доти й існуватимуть їх родини, усе село.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
