ЦЕЙ «НЕЗРУЧНИЙ» АНДРУШКО
І ще один цікавий штрих до портрету керівника підприємства: попри всю доброзичливість, інтелігент ність і людяність Іван Андрушко дуже принциповий та авторитетний серед мешканців Бершадського району. За його досягнення говорять численні нагороди та подяки. Ще за радянських часів він нагороджений орденом «Знак Пошани» Президії ВР СРСР, за підтримку та розвиток духовності – орденом Святого Князя Володимира 4 ступеня, за бездоганну репутацію в бізнесі відзначений почесною нагородою «Золотий Ягуар».
Його ім’я внесено до «Золотої книги українського підприємництва» та книги національної іміджевої програми «Лідери ХХІ століття: 500 впливових особистостей України». У 2007 році присвоєно почесне звання Заслужений працівник сільського господарства України. Десятки разів господарство було на Дошках пошани району та області, також на базі господарства проводились семінари, наради районного, обласного та республіканського рівнів за участі перших керівників держави (двічі відвідували підприємство діючі Прем’єрміністр та Голова Верховної Ради). За вагомі трудові здобутки колектив нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.
Тому й не дивно, що керівника товариства тричі обирали депутатом обласної ради і п’ять разів – районної. Людина з діда-прадіда від землі і плуга, із глибоким селянським корінням, він усім своїм господарським норовом не міг і досі не може змиритись із тотальним зубожінням українського селянства та занепадом вітчизняної економіки.
– Невже в 1991 році Україна стала незалежною, щоб скотитись до економічної прірви? – неодноразово запитував він представників місцевої влади із трибуни обласної та районної рад упродовж усіх цих років. – Подивіться, що стало з нашим Бершадським районом, колишнім маяком і флагманом сільськогосподарського виробництва Вінниччини, а, можливо, і всієї України? Було 65 тисяч ВРХ, а залишилось більше п’яти тисяч. Свиней було 67 тисяч, залишилось 1011 тисяч. Робочих місць було 28 тисяч, стало вчетверо менше. Населення скорочується: минулого року народилось 446, а померло 1069 осіб.
Школи закриваються, дитсадки теж. Молодь тікає світ за очі. Єдине, чим можна похвалитись, так це рослинництвом, але що з цього мають прості люди? До чого ж ми так дійдемо далі?..
І так раз за разом, із сесії в сесію. Аргументовано? Так.
Справедливо? Безумовно.
Чимало з цих виступів досі «гуляє» Інтернетом. Утім, така «непримиренність « і «незалежність» у наш час «особистої відданості» коштує доволі дорого. Відтак місцеве керівництво вже кілька років поспіль просто перестало «помічати» «опозиціонера», так само, як і цікавитись життям і проблемами трудового колективу найбільшого в районі платника податків.
Більше того, дехто з «власть імущих» навіть почав навішувати на Івана Андрушка ярлики «бандита», «шпигуна» та звинувачувати у всіх смертних гріхах.
ЯКІСТЬ ТА БЕЗПЕКА – ПОНАД УСЕ
Але повернімось до більш приємного та корисного – виробництва продукції. Якщо коротко, то виробничий цикл на підприємстві триває наступним чином. Спочатку купується добовий молодняк птиці із Чехії, Польщі або Угорщини. Потім курчата поселяються у спеціальні цехи на відгодівлю, де впродовж 40-42 днів виростають, набираючи при цьому вагу в межах 2,5 кілограма. Кожного місяця ветеринарний лікар бере на власний вибір продукцію птахокомбінату і відправляє до обласної ветеринарної лабораторії, де курятину ретельно досліджують на присутність радіоактивних елементів, солей і сполук важких металів, стимуляторів росту, кормових антибіотиків тощо. Зрозуміло, що місцеві товаровиробники за свою продукцію цілком спокійні, оскільки вирощують курчат виключно натуральними продуктами. У їхньому раціоні дві третини власноруч вирощеної та переробленої на комбікорм кукурудзи, пшениці і сої. Все решта – вітаміни, мінерали та премікси для кращого засвоєння кормів.
– Якби ви тільки знали, яких засобів санітарії та гігієни доводиться дотримуватись під час догляду за пташенятами! – підкреслює завідуюча одного з цехів Олена Зарванська, під опікою котрої перебувають аж 100 тисяч крихітних курчат-одноденок, нещодавно завезених на відгодівлю. – Перш за все, необхідно якісно підготувати приміщення для приймання «новоселів». Тому спочатку проводяться бактеріологічні аналізи, щоб знати, яка мікрофлора живе у пташнику. Потім усе очищується, вимивається дезінфікуючими розчинами, вибілюється вапном, а після ще й проводиться загальна газифікація приміщення.Чим чистіший пташник, тим здоровішими будуть кури, яких не потрібно буде згодом лікувати спеціальними препаратами.
– Так само ретельно дбаємо про дотримання санітарних вимог для автотранспорту та особистої гігієни працівниками, – продовжує Олена Миколаївна. – Усі автомобілі, що обслуговують відгодівельні цехи, обов’язково переїжджають через дез інфекційні бар’єри. Для людей передбачені спецодяг, дезінфекційні килимки при вході, душові кабінки та суворий режим входу й виходу. Не кажучи про те, що стороннім особам вхід на територію суворо заборонено. І це не примха керівника підприємства, а життєва необхідність! Принаймні, досі у нас не було масової загибелі курчат… Як бачимо, на підприємстві питанням безпеки та якості приділяється винятково важливе значення. А щоб довести цю справу до повного абсолюту, минулого року навіть узялись за запровадження Системи управління якості та контролю за безпекою харчових продуктів (НАССР). Взялись… і наштовхнулись на повне нерозумінням ситуації з боку «рідного» Бершадського міжрайонного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області, яке очолює пані Наталя Губко.
«ДЕ ЛОГІКА, ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД І ДЕРЖАВНИЦЬКА ПОЗИЦІЯ?..»
– Ми запросили відповідних фахівців, і, найперше, вони звернули увагу, що буквально поряд із нами один із місцевих приватних підприємців М.Д. Товстун також взявся за вирощування птиці.
Небагато, десь у межах 11-15 тисяч голів, – розповідає заступник голови правління акціонерного товариства Оксана Косташ. – І все б нічого, але ця людина займається птахівництвом, не маючи відповідних дозволів санітарних та ветеринарних служб, і лише за 180 метрів від наших пташників. Тобто, не дотримуючись обов’язкової 2-кілометрової санітарної зони.
Звідки ми можемо знати, що коїться у нього на пташнику?
Чим і коли щепить свою птицю від хвороб? Це ж ніде офіційно не реєструється. А коли, борони Боже, у нього щось трапиться, то чи не перекинеться інфекція до нас?
Тим більше, що за чутками, в «сусіда» влітку вже був невеликий падіж. Зрозуміло, що допоки небезпечне сусідство не буде усунуте, ні про який НАССР навіть не може йти мови. От ми і звернулись із відповідним листом до Бершадського міжрайонного управління Держпродспожислужби з проханням втрутитись у ситуацію. Натомість отримали відповідь від його керівника Наталі Губко, що цей підприємець має експлуатаційний дозвіл на забій кролів і птиці. Але ж звідкіля він міг узятись? Адже саме до нас мали б, у першу чергу, прийти за погодженням: давати відповідний дозвіл чи не давати.
Це, по-перше, а, по-друге, ми супроти кролів нічого не маємо. Хоче, нехай займається кролями, свинями, вівцями… Головне, щоб не птицею, бо це для нас дуже небезпечно і загрожує виробництву.
– Відправляли чотири листи з вимогою звернути увагу на нашого опонента, – продовжує Оксана Володимирівна. – У тому числі й до обласного управління Держ прод - споживслужби. В результаті почали надходити відповіді, що проведено перевірку та виявлено ряд порушень щодо дотримань санітарних вимог.
Але скажіть, яке нам діло до того, що у нашого сусіда «не виявлено дезкилимків при вході», «нема де помити руки» і що десь стоїть не «той» підпис? Якщо основне питання – недотримання санітарної зони – так і не розв’я зане! Так що довелось мені їздити на прийом до начальника головного управління Держ продспоживслужби у Вінницькій області Григорія Пав ловича Сидорука. Щоправда, після першого знайомства з ним відчула повне порозуміння та підтримку з боку обласного управління. Григорій Павлович повністю визнає порушення з боку Товстуна і готовий вирішувати це питання в рамках діючого законодавства. Після чого розпочалася перевірка з правильності надання експлуатаційного дозволу. Але чим вона закінчиться – невідомо.
– Але я не розумію позиції нашого міжрайонного відділення Держпродспоживслужби, – наголошує Оксана Володимирівна. – Чому ми не можемо спокійно розв’язати в робочому режимі таке просте й абсолютно рядове питання? Ми найбільші в районі виробники м’яса, маємо найбільше робочих місць, сплачуємо найбільше податків, із яких має зарплату і ця чиновниця. І маємо до себе таке ставлення… Я вже не кажу про те, що пані Губко варто було б навчитись ввічливо спілкуватись по телефону і дотримуватися спокійного тону розмови, не звинувачуючи мене і керівника в тому, чого не було. Як це, наприклад, нещодавно сталося після телефонної розмови Івана Івановича і Наталі Іванівни, яка відбулася під час виробничої наради в присутності членів колективу. Після неї чиновниця чомусь ні з того, ні з сього почала звинувачувати керівника підприємства в погрозах на її адресу. Нібито з його уст прозвучали слова: «різати» та «стріляти». Я була просто шокована таким хамством! Так, голова правління тоді сказав, що буде «зубами тримати господарство». Але погроз ніяких не було. Це можуть підтвердити й свідки, котрі, повторюю, зібрались в кабінеті директора того дня на нараду: особисто я та керівники підрозділів. Та й взагалі за стільки років роботи від Андрушка ніхто жодного разу не чув жодних погроз – не його стиль. Він завжди був стриманий і відкритий перед людьми і ніколи не ховався за чужими спинами. І тут так зухвало робити наклепи та чіпляти «ярлики»… Тому ні я, як заступник, ні колектив не допустимо образ у бік нашого керівника.
– Оці чиновницькі «ігри» я розцінюю як пряму зневагу нашого півтисячного колективу,– наголосив директор з питань рослинництва та голова профспілкового комітету підприємства Сергій Гук.
– Наші люди шанують своє підприємство, оскільки знають, за що працюють. Вони мають стабільні зарплати, гарантовані відпустки та лікарняні. І нам прикро, що керівництво району не цікавиться нашим життям. Грамота трудовому колективу раз на рік до Дня працівника сільського господарства – це не вияв поваги, а «відчіпне». Але ми дуже велике і потужне виробництво. І коли з вини якихось недобросовісних чиновників і з того маленького підприємства перекинеться пташиний мор на наше, то що тоді стане з економікою району? Куди підуть люди шукати роботу? Може, до районного управління Держ - продспоживслужби? Я хочу, щоб там про це знали, бо в разі потреби ми змусимо рахуватись із собою.
Олег КРИВОНІС, с. Війтівка.
вранці -2…-4° 
