Тепло рідного дому

І вирішив залишитися в цьому краї назавжди Тут, у Шляховій, Стьопіним запропонували і роботу, і житло. Людмила стала працювати продавщицею у взуттєвому магазині, а Віталію, як професійному музиканту, доручили створити вокальноінструментальний ансамбль.
Колгосп закупив інструменти, апаратуру, і через деякий час ансамбль «Сучасник» здобув неабияку популярність і в районі, і за його межами.
Жили Стьопіни, як усі. Працювали, ростили і виховували дітей. Віталій, крім того, грав у футбольній команді, пізніше був начальником команди… Діти виросли, роз’їхалися.
Старший син Андрій став хореографом, живе і працює нині в Одесі. Олексій – налагоджує комп’ютери, живе у місті Портланді в США.
У придбаному великому і просторому будинку Стьопіни залишилися самі. Та відірваними від людей себе не відчували. Віталій Григорович – пастор Джулинського об’єднання Церкви віри євангельської, разом з дружиною тричі на тиждень їздять у сусіднє село на зібрання віруючих. У неділю Віталій Григорович проводить богослужіння, в інші дні – вивчають Біблію, шукають відповіді на злободенні життєві питання.
Та настав у їхньому житті момент, який круто змінив весь усталений порядок. І, напевно, на те була воля Божа.
Сама Людмила Дмитрівна каже про це так: – Іноді людське серце навіть не знає, на що здатне. І коли ми зробили цей крок, то відчули, що це – місія, визначена нам Богом. Серед тих, хто ходив до нашої церкви, була здібна дівчинка Оксана Вініченко із сусідньої Теофилівки.
Дізнавшись, що її матір померла, і дитина не має належного догляду, ми запросили її до себе. І вона стала в нас жити, ходити в школу уже в Шляховій. З часом дівчинка зріднилася з нами, і ми вже сприймали її як дочку. Це було зовсім неважко, бо ми сприйняли її за рідну дитину, а вона нас за батьків.
Далі знову у долю втрутився випадок.
Якось, коли Віталій їхав через Теофилівку своїм стареньким «Фордом», дорогу раптово почала перебігати дівчинка. Хоч водій вчасно загальмував, зіткнення уникнути не вдалося. Правда, все обійшлося, дитині надали відповідну допомогу. Виявилося, що вона – рідна сестра Оксанки Валя. І їй теж знайшлося місце в затишному домі Стьопіних.
Коли у службі у справах сім’ї, молоді і спорту райдерж - адміністрації їм запропонували взяти на виховання ще двох Вініченків – Яну та Євгена, Стьопіних огорнули сумніви: «Це ж уже буде четверо.
Чи зможемо?» Деякий час подумавши, усе ж таки вирішили, що не можна розділяти дітей. А для того, щоб усе було згідно із законом, оформили свою оселю як дитячий будинок сімейного типу. Самі ж стали не просто вихователями, а справжнім татом і мамою для дітей, які з тієї чи іншої причини залишилися без опіки батьків. А у Стьопіних не тільки затишна оселя, а й належне піклування.
19-річна Оксана зараз навчається на другому курсі Інституту філології і журналістики Вінницького державного педуніверситету, на рік молодша Яна – теж в обласному центрі здобуває фах кухаря.
Валя і Женя – ще школярі.
Відчуваючи, що таким дітям потрібні сімейне тепло, увага, впевненість у тому, що вони не забуті, що їх люблять, піклуються про них, Стьопіни пішли далі. Якось у райлікарні побачили двох братиків, які, як виявилося, теж позбавлені батьківської турботи. Так велику родину сімейного дитбудинку поповнили Вадим та Ярослав Арсенчуки з Крушинівки.
У 2009-му році сім’я взяла на виховання ще трьох сестричок із села Тростянця Ямпільського району – 12-річну Вікторію, 10-річну Анжелу та 5-річну Олесю Маліцьких.
До кожної дитини потрібен особливий підхід, бо кожна – неповторна особистість. З належною увагою ставляться до навчання своїх вихованців у школі відповідно до рівня підготовки кожного.
Стьопіни не просто виховують дітей, а роблять це згідно з наукою (як пожартувала Людмила Дмитрівна, вони вже стали «професійними батьками»). Їздять на семінари, що їх проводять обласні соціальні служби, читають відповідну літературу.
…У великій «рукавичці» на одній із вулиць Шляхової завжди затишно, для дітей створено належні умови. Сільський будинок за рівнем комфорту не поступається міському житлу. Є природний газ, водогін, каналізація. А головне – діти ростуть і виховуються в сім*ї. І як у кожній родині, трапляється різне, та об’єднує всіх належність до великого гурту. Кожен має певне коло обов’язків, старші допомагають молодшим.
Стьопіни не примушують дітей прилучатися до віри, а роблять це ненав’язливо, на особистих прикладах. Головне, щоб у їхніх вихованців виробилися найкращі людські риси.
Присадибна ділянка Стьопіних не дуже велика – 25 соток. Та біля неї всі працюють залюбки. Крім городу, ще висаджують багато квітів.
Про родинний будинок Стьопіних знає обласна і ра - йонна влада. Стьопіни добре пам’ятають приїзд голови обл - держадміністраціїОлександра Домбровського, який подарував їм телевізор, а згодом – мікрохвильову піч.
Людмилу Дмитрівну відзначено нагородою «За сумлінне батьківство», портрет Віталія Григоровича був занесений на районну Дошку пошани.
Звичайно, не заради відзнак беруть вони на себе турботу про чужих дітей (хоч які вони чужі, якщо з ними зріднюєшся і переймаєшся усіма їхніми болями і радощами).
Держава, як і належить, виплачує відповідну допомогу на дітей. Але не завжди її вистачає. Хотілося б, щоб увагу родині приділили ще й сільська рада та керівництво місцевого сільгосптовариства.
Можливо, варто допомогти з побутовою технікою. Потрібні більший за об’ємом холодильник, потужніша праль - на машина. Адже родина стала більшою.
Приклад Стьопіних наслідували їхні давні друзі Віктор і Марія Марченкови, які теж взяли на виховання п’ятьох дітей у свій великий дім. Дві родини часто разом виходять на стадіон, їздять на велосипедах, на річку. Правда, «своїх» дітей Віталій Григорович везе до Бугу двома ходками – всі не поміщаються за одним разом в старому авто. Якби був мікроавтобус, то це б набагато спростило родинний побут. Такий транспорт потрібен не тільки для того, щоб їздити на відпочинок. Для утримання великої родини це просто необхідність. Та поки що лише мрія… …Офіційно в сімейному будинку Стьопіних дев’ять вихованців. Та вже чотири роки живе в них десята – Олена Гаркава, випускниця Гайворонського профтехучилища, кухар-кондитер за фахом.
Батьки її виїхали на заробітки в Київ, дівчина сама доглядає стареньких бабусю, дідуся та дядька. А сімейний затишок вона знайшла саме в цьому великому домі, у господарів якого великі і щедрі серця…

Федір ШЕВЧУК. с. Шляхова.